— А він доволі незграбний, — сказав Бур-бур-чан за її спиною. — Швидко починає задихатися під своїм панциром. І схоже, не дуже кмітливий. Он-о як легко щур його обдурив.
— Дурниці! — Сірчана шкурка сердито повернулася до нього. — Дурниці і ще раз дурниці! Адже він у двадцятеро більший за Лунга.
— Більший! — Бур-бур-чан знизав плечима. — Ну то й що?
— Не гарячкуй, Сірчана шкурко, — сказав Лунг, м’яко відсуваючи вбік малу кобольдиху. — Ходімо далі.
— Добре, добре, — невдоволено рикнула Сірчана шкурка. — Але припини говорити про бійку, гаразд?
Вони мовчки пішли далі. Тунель тягнувся вглиб, потім раптом різко повернув — і перед ними відкрилася величезна печера. Зі стелі мерехтіли молочним сяйвом тисячі місячних каменів. Із напівтемряви бурульками звисали сталактити. З підлоги їм назустріч піднімалися сталагміти.
Бен зробив кілька кроків вперед, не вірячи своїм очам. Він ніколи не бачив нічого подібного. Усередині гори камені були немов живі. Йому здавалося, що він стоїть перед рідкісними рослинами, деревами і пагорбами — усе з сріблястого мерехтливого каменю.
— Ну то як? — запитала за його спиною Сірчана шкурка. — Де ж вони, ці дракони?
— Заховалися по кутках, — відповів Бур-бур-чан. — Готовий присягнути, що це саме так.
Лунг, вагаючись, увійшов до печери. Сірчана шкурка бігла за ним. Бур-бур-чан із Беном повільно йшли слідом. Посеред печери, між зубчастих кам’яних пагорбів, Лунг зупинився і гукнув:
— Де ви?
Жодної відповіді. Лише відлуння повернуло йому його слова.
— Гей, привіт! — крикнула Сірчана шкурка. — Ми облетіли півсвіту! Ви могли б хоч ніс висунути нам назустріч!
Але їй так само ніхто не відповів. Лише з заростей сталактитів у дальньому кутку печери пролунало легке шелестіння. Сірчана шкурка прислухалася.
— Чуєш? — шепнула вона Лунгу. Лунг кивнув.
— Тут темно, — сказав він. — Я додам світла.
Він витягнув довгу шию і дихнув полум’ям. Воно з шипінням пробігло камінням, лизнуло темні стіни і спалахнуло блакиттю під самісіньку стелю. Вся драконова печера спалахнула так яскраво, що Бен на мить примружився. Зі стелі сяяло місячне каміння. Стіни світилися, а на кінчиках сталактитів драконівське полум’я збиралося у тріскотливі смолоскипи.
— Саме так, — Бур-бур-чан змахнув руками, — саме так воно й повинно виглядати.
Лунг закрив пащу і подивився на нього.
— Лунгу, — Бен поклав йому руку на луску, — там хтось є. Бачиш очі?
— Знаю, — тихо відповів дракон. — Вони давно вже там. Давай почекаємо.
Якусь мить усе було тихо. Серед каміння потріскувало полум’я Лунга. Раптом з-за сталактитів у дальньому кутку з’явився дракон. Він був трохи менший на зріст, ніж Лунг, і більш витончений, але луска у нього мерехтіла тим самим срібним світлом.
— Це дракониха, — шепнула Сірчана шкурка до Бена. — Подивися на роги. Вони прямі, а не вигнуті, як у Лунга.
Бен кивнув.
Дракониха потягнула носом і боязко рушила назустріч Лунгу. Кілька секунд вони мовчки дивилися одне на одного. Нарешті дракониха вимовила хрипко:
— Ти не Золотий.
Лунг заперечливо похитав головою.
— Ні, — відповів він. — Я такий самий, як ти.
— Я… я сумнівалася, — сказала дракониха зніяковіло. — Я сама ніколи не бачила Золотого. Але мені розповідали про нього жахливі речі. Кажуть, він дуже хитрий, і іноді його супроводжують маленькі істоти.
Вона з цікавістю подивилася спочатку на Сірчану шкурку, потім на Бур-бур-чана.
— Це кобольди, — сказав Лунг. — Про них ти теж напевно чула.
Дракониха насупила чоло:
— Це ті, які нас зрадили? Саме тоді, коли ми найбільш потребували їхньої допомоги?
— Що? — обурено вигукнув Бур-бур-чан. — Та ми…
Лунг подивився на нього й похитав головою.
— Не гарячкуй, — сказав він. — Ми з цим потім порозуміємось.
— А де решта? — запитав Бен, виходячи з тіні Лунга. Дракониха раптом позадкувала від несподіванки.
— Володар драконів! — вигукнула вона. — Володар драконів повернувся!
Бен зніяковіло опустив голову.
— Де решта? — дракониха схилила шию так низько, що ледь не торкнулася мордою його носа. — Тут! Поглянь навколо.
Бен розгублено озирався:
— Де?
— Тут, — відповіла дракониха, показуючи головою йому за спину. Сірчана шкурка тихенько свиснула.
— Так, — прошепотіла вона. — Це правда. Вони тут.