Вона видерлася на один із зубчастих пагорбів, якими була сповнена печера, і мовчки погладила лускатий камінь. Лунг і решта з подивом дивилися на неї.
Бен простягнув руку і провів по кам’яному хвосту і схиленій драконовій шиї з сірого каменю. Дракониха підійшла і стала позаду нього.
— Нас було двадцять три, — сказала вона. — Але залишилася я одна. Легковажна Майя, звали вони мене, примара Майя, — вона задумливо похитала головою. Лунг повернувся до неї:
— Що сталося?
— Вони перестали виходити назовні, — тихо відповіла Майя. — Перестали літати у місячному сяйві. І стали поступово змінюватися. Я їх попереджала. Я казала їм: якщо ви забудете про місяць, це буде для вас страшніше, ніж золотий дракон. Але вони мене не слухали. Вони стали ледачими, дратівливими, вічно втомленими. Вони сміялися з мене, коли я вислизала назовні місячними ночами, або літала до озера, коли місяць був уповні. Вони весь час розповідали стару історію про золотого дракона, який знищить нас усіх, якщо від нього не сховатися. Стережись, він там, казали вони, коли я просилася вийти назовні. Він нас чекає. Але його там не було. Я сказала їм, що існує інша історія. Мовляв, згадайте про Володаря драконів, який повернеться того дня, коли срібло виявиться ціннішим за золото. Він переможе разом із нами золотого дракона. Але вони лише хитали головами і говорили, що Володар драконів помер і ніколи не повернеться, — вона подивилася на Бена:
— Але я була права. Володар драконів повернувся.
— Можливо, — сказав Лунг, дивлячись на скам’янілих драконів. — Але повернувся не лише він. Кропивник також тут. Золотий дракон.
— Він прийшов сюди по наших слідах, — додала Сірчана шкурка. — Він унизу, на озері.
Майя з жахом подивилася на них.
— Золотий дракон? — розгублено сказала вона. — Тож він таки існує насправді? І він тут?
— Він бував тут уже не раз, — сказав Бур-бур-чан. — Але не міг знайти вхід до печери. І цього разу він його також не знайде.
— І все ж таки це ми привели його сюди, — сказав Лунг. — Вибач. — Він схилив голову. — Мені так хотілося відшукати це місце, що я привів Кропивника до ваших дверей. Але я не буду більше ховатися від нього. Я…
— Що? — Майя здригнулася.
— Я битимуся з ним, — сказав Лунг. — Я хочу прогнати його звідси. Назавжди. Мені набридло ховатися.
Бен і кобольди з переляком подивилися на нього.
— Ти хочеш із ним битися? — Майя глянула на Лунга. — Я сотні разів мріяла про це. Тисячі разів. Слухаючи розповіді про те його полювання. Пожирач драконів у неприступній золотій броні, з тисячею гострих жадібних зубів… Він справді такий страшний, як вони розповідали?
— Вони не дуже перебільшили, — прогарчала Сірчана шкурка. Лунг кивнув:
— Він страшний. Але я все одно битимуся з ним.
— Так, — тихо сказала Майя. Вона замовкла, озираючись у незвично прояснілій печері.
— Я буду тобі допомагати, — вимовила вона. — Можливо, разом ми його здолаємо. Це я так само завжди казала іншим: разом ми сильніші за нього. Але вони страшенно його боялися, — вона сумно похитала головою.
— Ви тільки подивіться, що може зробити страх, — вона показала головою на скам’янілих драконів. — Ось вони стоять, зігнувшись, нерухомі, мляві. Я не хочу собі такого кінця. Знаєш що? — Вона підійшла ближче до Лунга. — Ви повинні були його сюди привести. Так було призначено. І ми удвох переможемо його. Як сказано у стародавніх легендах: коли повернеться Володар драконів, срібло виявиться цінніше за золото.
— Ви вдвох, як зворушливо! — Сірчана шкурка ображено зморщила ніс. — А може, вам таки знадобиться допомога у цій бійці?
— Мене вони теж не порахували, — сказав Бен.
— Нам дуже потрібна допомога, — сказав Лунг, тикаючи Сірчану шкурку мордою у волохатий живіт.
— Ну що ж, отже, нас п’ятеро. Ні… — Сірчана шкурка опустилася на хвіст скам’янілого дракона. — Нас семеро! Ще ж Мухоніжка і щур.
— Мухоніжка і Луї! — сполошився Лунг. — Вони досі десь там, зовні!
— Сироїжка цвіла! — Бур-бур-чан схопився. — Вони, звичайно, чекають нас там, де ми приземлилися. Туди можна пройти по грибному тунелю. Сірчана шкурко, давай сходимо по них.
— Хвилинку, я тільки вилізу з цього людського шмаття! — Сірчана шкурка квапливо скинула одяг, який дали їй ченці, й обоє кобольдів помчали в тунель. Бен залишився в печері з двома драконами.
— Щур і Мухоніжка? — з цікавістю перепитала Майя. Лунг посміхнувся:
— Обидва вони завбільшки з твоє вухо, але дуже хоробрі.
Якийсь час вони стояли і мовчки дивилися на скам’янілих драконів.