— Лунгу! — Бен так різко підхопився, що Мухоніжка звалився з його коліна. — Лунгу, ти тільки послухай!
Дракон підвів заспану голову. Майя теж скинулася. Кремінна борода злякано потягнув Мухоніжку за рукав.
— Що йому треба? — прошепотів він. — Я ж нічого не зробив. Я навіть молоток свій не діставав. Ти свідок.
— Гном каже, що може їх розбудити! — схвильовано вигукнув Бен.
— Кого розбудити? — пробурмотів Лунг, позіхаючи.
— Драконів! — вигукнув Бен. — Скам’янілих драконів! Він каже, що камінь лежить на них тонким шаром. Як шкаралупа, розумієш?
Сірчана шкурка і Бур-бур-чан недовірливо підвели очі від своєї трапези.
— Мені здається, гном просто хоче, щоб йому дозволили тут стукати молотком, — сказала Сірчана шкурка, відкушуючи ніжку гриба. — Розколоти шкаралупу! Нісенітниця яка!
— Зовсім не нісенітниця! — Кремінна борода ображено підвівся з лапи скам’янілого дракона. — Я вам доведу, — гном дістав із рюкзака молоток і видерся нагору зубчастим хвостом на кам’яну спину. — Це забере деякий час, — крикнув він вниз. — Але ви побачите!
Дракони з сумнівом дивилися на нього.
— Ми можемо тобі чимось допомогти? — запитала Майя. Гірський гном зневажливо похитав головою:
— Ви? З вашими величезними лапами? Ні, дякую красно! Навіть у чоловічка для цього недостатньо чутливі пальці, — він із поважним виглядом поправив капелюха. — Це вміють лише гірські гноми, а більш ніхто.
— Гасіть світло! — буркнула Сірчана шкурка, повертаючись до перерваного сніданку. — У такому випадку перший дракон вилупиться зі шкаралупи, коли у мене вже всі зуби випадуть!
— Один день! — Кремінна борода сердито змахнув молотком. — Один день, можливо, навіть менше! І ти побачиш!
Мухоніжка зітхнув і влаштувався зручніше на колінах у Бена.
— Ці гірські гноми такі задаваки, — шепнув він хлопчикові. — Вони завжди краще за всіх усе знають! Але з цим він, можливо, справді впорається. На каменях вони справді розуміються.
— Один день? — Лунг позіхнув і знову із сумнівом подивився на крихітного гнома. — Ти, однак, дуже багато обіцяєш! Розбуди нас, якщо справді зустрінеш щось живе. Добре?
— Звичайно, звичайно, — відповів Кремінна борода. Він опустився навколішки, обмацав рукою скам’янілу луску і почав обстукувати її молотком так обережно, що звук виходив не голосніше за цокання годинника.
Бен спостерігав деякий час, як працює гном. Але очі у нього злипалися. І коли дракони і кобольди давно вже спали і навіть із літачка Луї долинало легке похропування, заснув нарешті й він, а за ним і Мухоніжка.
У великій печері стало зовсім тихо. Лише Кремінна борода продовжував невтомно працювати молотком. Час від часу він поглядав на залишки панцира, що лежали в калюжі рідкого золота, яке поволі вже тверднуло. Гном злорадно посміхався і продовжував працювати.
Дракон прокидається
Перший дракон прокинувся, коли всі ще спали.
Кремінна борода пробив у кам’яній оболонці довгу, тонку, як ниточка, тріщину. Коли він знову змахнув молотком, щоб трохи розширити її, камінь у нього під ногами ледь чутно здригнувся. Кремінна борода приклав вухо до тріщини і прислухався. Звідти долинав скрегіт — шкаралупа скребла по грубому каменю. Під ногами гнома з тріском розбігалися тонкі, немов павутиння, тріщинки. Гном хутко зістрибнув — і приземлився просто на м’який живіт сплячого хлопчика.
— Ой! — Бен підскочив із переляку. — Що трапилося?
Мухоніжка очманіло протирав очі.
— Готово! — гукнув Кремінна борода, танцюючи у своїх грубих чоботях на животі в Бена. Мухоніжка повернувся до скам’янілих драконів.
— Прислухайтеся, юний пане! — прошепотів він. Але Бен вже й сам чув. Із каменю долинало кректання і охання.
— Лунгу! — Бен схопив Мухоніжку і Кремінну бороду і відскочив на кілька кроків. — Лунгу, прокидайся! Він ворушиться!
Усі скинулися.
— Що таке? — запитав Луї, вискакуючи з літачка.
— Він вилуплюється! — крикнув Бен. Щур у три стрибки опинився у нього на плечі.
Сірий камінь, в якому Кремінна борода зробив тріщину, шурхотів, тріщав, кришився — і раптом розпався на тисячу шматків. Усі злякано відсахнулися.
Із уламків виліз дракон — крекчучи, насилу рухаючи запилюженими затерплими лапами. Очі у нього були ще напівзаплющені. Похитуючись, він зробив кілька кроків, струсив із луски залишки уламків і відкрив очі. Він дивився навколо нерозуміючими очима, наче прокинувшись від сну. Майя підійшла до нього.