— Дітей я теж маю, — відповів професор. — Дочку. Звати Гіневер. Вона приблизно твого віку. Зараз у неї, на жаль, школа, тому вона не змогла поїхати сюди зі мною, а зазвичай ми їздимо у дослідницькі експедиції усі втрьох. Дорогий драконе, — він кинув на підлогу жменю сухого листя, — зроби ласку, позич трохи твого чудового блакитного вогню.
Лунг видихнув на листя язичок полум’я. Професор поклав навколо вогнища кілька каменюк і поставив на них свою каструлю.
— Я приготував суп, — сказав він. — Гороховий суп зі свіжою м’ятою, улюблена страва у цих краях. Я подумав, що кобольд, хлопчик і худий, як спиця, гомункулус напевно нічого не мають проти гарячого обіду перед подорожжю. Драконам, як відомо, досить місячного сяйва. Чи мене неправильно інформували?
— Правильно, — Лунг труснув головою, поклав морду на лапи і задивився на вогонь. — Нам нічого не треба, крім місячного сяйва. Наша сила прибуває разом із місяцем, але так само разом із ним зникає. Коли у небі молодик, мені, буває, не стає сили навіть на те, щоб вийти з печери.
— Ну, я сподіваюся, що під час подорожі з цим проблем не буде, — сказав професор, помішуючи своє вариво в каструлі. Сірчана шкурка присіла біля вогню і нетерпляче принюхувалася.
— Якщо ця штука зараз не буде готова, — бурмотіла вона, — я почну жувати ось ті колючки, це вже точно, — у череві в неї при цьому голосно забуркотіло.
— Краще не треба, — відповів Барнабас Візенгрунд. — У багатьох кактусах живуть пісочні люди. З ними краще не жартувати. Крім того, — він зачерпнув суп ложкою і скуштував, — страва майже готова. Я думаю, тобі сподобається. Моя дружина пояснювала мені, що саме люблять кобольди, — він обернувся до Бена:
— А ти маєш родину? Я маю на увазі, крім Сірчаної шкурки і Лунга.
Бен похитав головою:
— Ні.
Професор деякий час задумливо дивився на нього.
— Що ж, бувають речі гірші за подорож у компанії кобольда і дракона, — сказав він нарешті. — Чи не так?
Він порився у своєму кошику і витягнув три миски, три столові ложки і крихітну кавову ложечку для Мухоніжки.
— Але якщо тобі захочеться поспілкуватися з людьми… м-м-м… — професор зніяковіло почухав носа. — Я ж, вибач, навіть імені твого не знаю.
Хлопчик посміхнувся.
— Бен, — відповів він. — Мене звуть Бен.
— Ага, дякую. Отже, Бене, — професор налив суп у миску і простягнув її Сірчаній шкурці, яка вже нетерпляче облизувалася. — Якщо тобі одного разу захочеться поспілкуватися з людьми, приходь у гості до мене і моєї родини, — він поліз у кишеню штанів, витяг пом’яту і трохи заляпану візитівку і простягнув Бену:
— Ось, будь ласка, це наша адреса. Ми могли б погомоніти про кобольдів і драконів. Можливо, навіть твої друзі так само захочуть прийти разом із тобою. Тобі напевно сподобається моя дочка. Вона чудово розуміється на феях, набагато краще, ніж я.
— Спасибі, — затинаючись, сказав Бен. — Це дуже люб’язно з вашого боку, правда.
— Дуже люб’язно? Чого б це? — професор подав йому миску з гарячим супом. — Що ж тут люб’язного, скажи на милість? — він простягнув Мухоніжці кавову ложечку. — Можна, ти будеш зачерпувати у Бена? У мене, на жаль, лише три миски.
Гомункулус кивнув і сів Бенові на руку. Барнабас Візенгрунд знову повернувся до хлопця:
— То що ж у моєму запрошенні люб’язного? Гадаю, люб’язно буде, якщо ти його приймеш. Ти приємний хлопець, а крім того, після такої подорожі напевно зможеш розповісти чимало цікавого. Тому з мого боку бажання запросити тебе в гості видаватиметься справжнім егоїзмом, якщо вдуматися.
— Ми відвеземо його до тебе, щойно повернемося, — пообіцяла Сірчана шкурка, прицмокуючи. — Ах, лисички і маслюки, до чого ж смачний суп!
— Тобі справді подобається? — професор задоволено посміхнувся. — Ну, якщо вже це каже мала кобольдиха, то, напевно, це правда. Чекайте, але ж треба ще вкинути туди трохи свіжої м’яти. Ось, прошу!
— М’ята! М-м-м! — Сірчана шкурка закотила очі. — Треба нам взяти тебе з собою кухарем, Барнабасе!
— Я б залюбки, — зітхнув професор. — Але, на жаль, у мене паморочиться у голові на великій висоті, не кажучи вже про політ. Крім того, я скоро маю зустрітися з родиною. Ми сядемо на корабель і попливемо на пошуки Пегаса, крилатого коня. Тим не менш, ваша пропозиція — велика честь для мене, — він злегка вклонився, а потім налив і собі миску свого надзвичайно смачного супу.
— Лунг розповів, що ви вважаєте, ніби саме він якимсь чином привернув увагу цього василіска, — сказав Бен. — Це правда?