Професор засміявся:
— Азіф навряд чи дасть посадити себе в пляшку, мій хлопчику. Адже він, аби ти знав, дуже могутній джин. Розповідають, що він здатний зробитися величезним, як місяць, і крихітним, як піщинка. Шкіра у нього синя, немов вечірнє небо. Вона вкрита тисячею очей, в яких відображається тисяча місць, які існують на світі, і кожного разу, коли Азіф моргає, у дзеркалі його зіниць відображається нова тисяча місць.
— Схоже, я воліла б ніколи з ним не зустрічатися, — пробурчала Сірчана шкурка. — І навіщо нам його викликати?
Професор знизив голос:
— Тому що цей джин знає відповіді на всі питання на світі.
— На всі? — недовірливо перепитав Бен. Барнабас Візенгрунд кивнув:
— Летіть до нього і запитайте, де розташовується Поділ неба.
Троє друзів переглянулись. Мухоніжка неспокійно совався у Бена на плечі.
— А де ми його знайдемо? — запитав Лунг.
— Вам доведеться відхилитися від маршруту, але я гадаю, що справа того варта, — професор розгладив мапу Гільберта Довгохвостого. — Це ось тут. Вам треба дістатися нижнього краю Аравійського півострова, — він провів пальцем по мапі:
— Якщо ви полетите вздовж шосе, що тягнеться узбережжям Червоного моря, на південь ось до цього місця, — він постукав нігтем по паперу, — де воно завертає на схід, то ви опинитеся біля ущелини Ваді Юмах. Вона така вузька і глибока, що на її дні сонце світить лише чотири години на день. І все ж таки там внизу ростуть гігантські пальми, а між стрімкими скелястими стінами біжить річка, навіть тоді, коли вся вода в окрузі пересихає під палючим сонцем. Саме там мешкає Азіф, тисячоокий джин.
— А ви самі його коли-небудь бачили? — запитав Бен. Барнабас Візенгрунд із посмішкою похитав головою:
— Ні, для мене він нізащо не з’явиться. Я не дуже його цікавлю. Що ж до дракона… — він подивився на Лунга. — Дракон — це зовсім інша справа. Лунг обов’язково приверне увагу Азіфа. А тобі, Бене, доведеться поставити йому запитання.
— Мені? — здивовано запитав Бен. Професор кивнув:
— Саме тобі. Азіф відповідає на запитання лише у тому випадку, якщо виконані три умови. По-перше, запитання мусить ставити людина. По-друге, це має бути питання, яке джинові ще ніколи не ставили. Якщо в Азіфа вже питалися про щось таке подібне, той, хто запитував, на все життя залишається слугою джина…
Лунг і Бен злякано перезирнулися.
— По-третє, — продовжував професор, — запитання повинно мати сім слів, не більше і не менше.
— Це вже занадто! — Мала кобольдиха схопилася, люто чухаючи свою шкурку. — Ні, ні, ні, це все нікуди не годиться. Зовсім нікуди. У мене свербить шкурка від самої лише думки про зустріч із тисячооким. Як на мене, нам краще просто летіти за маршрутом, який намалював цей задавака щур.
Лунг і Бен мовчали.
— Саме так, ваш щур… — професор почав збирати миски та інший посуд назад до кошика. — Він так само знає про джина. Ущелину Ваді Юмах він повністю зафарбував на мапі жовтим. Знаєте що? — порушив він мовчанку, яка раптово запала. — Сірчана шкурка, напевно, права. Забудьте про джина. Надто вже небезпечне це знайомство.
Лунг продовжував мовчати.
— Отакої! Летимо до нього, — сказав Бен. — Я не боюсь. Адже питатися все одно мені, чи не так? — Він знову опустився навколішки поруч із Барнабасом Візенгрундом і схилився над мапою. — Покажіть мені, будь ласка, ще раз, де саме розташовується ця ущелина, професоре.
Барнабас Візенгрунд запитально подивився спершу на хлопчика, потім на Лунга і Сірчану шкурку. Маленька кобольдиха лише нервово плечима знизала.
— Він правий. Питатися доведеться йому, — сказала вона. — А якщо цей джин справді знає відповідь, це дуже скоротить час наших пошуків.
Дракон стояв і нічого не казав. Лише хвіст його неспокійно метлявся туди-сюди.
— Та припини вже, Лунгу! — сказав Бен. — Не дивись, будь ласка, так!
Дракон зітхнув:
— А чому мені не можна буде запитати?
— А знаєте що?! — вигукнула раптом Сірчана шкурка. — А нехай запитує цей гоменколос! Адже він лише за розміром трохи менший, а так — справжня людина. Цей джин із тисячею очей напевно сам плутається у всьому, що бачить. Він вважатиме його за людину. А якщо з питанням буде щось не так, Мухоніжка просто отримає нового господаря, а ми від нього звільнимося.
— Припини, Сірчана шкурко! — Бен пошукав очима Мухоніжку і виявив, що той зник.
— Де він? — стривожено запитав хлопчик. — Адже він щойно був тут! — Бен сердито подивився на Сірчану шкурку:
— Він утік, тому що ти весь час говориш йому якісь гидотні речі.