Старий дракон кивнув.
— Зайди до мене в печеру перед подорожжю, — сказав він. — Я розповім тобі все, що пам’ятаю. Правда, це небагато. А зараз мені потрібно нарешті заховатися від дощу, а то завтра я взагалі не зможу зрушити з місця свої старі кістки, — він, крекчучи, рушив до своєї печери.
Лунг залишився разом із Сірчаною шкуркою і Щуром. Кобольдиха похмуро сиділа у нього на спині.
— Дурень, — тихенько бурчала вона. — Йому неодмінно треба розігрувати з себе героя, шукати те, чого, можливо, взагалі немає. Атож.
— Що ти там бурмочеш? — запитав Лунг, обертаючись до неї. Сірчаній шкурці урвався терпець.
— А хто тебе стане будити на заході сонця? Хто буде охороняти тебе від людей, заколисувати піснею, чесати за вухами?
— І справді — хто? — глузливо перепитав Щур. Він досі сидів на скелі, з якої говорив старий дракон.
— Я, звичайно! — гаркнула на нього Сірчана шкурка. — Що мені ще залишається, підберезнику чорноногий!
— Ні! — Лунг повернувся так різко, що Сірчана шкурка мало не злетіла з його слизької від дощу спини. — Тобі зі мною не можна!
— Чому це не можна? — Сірчана шкурка ображено схрестила руки.
— Тому що це небезпечно.
— Я нічого не боюсь.
— Але ти ж терпіти не можеш літати! Тобі стає погано.
— Нічого, я звикну.
— Ти будеш тужити за домівкою!
— За якою домівкою? Ти думаєш, я збираюся тут чекати, поки мене зжеруть риби? Ні, я з тобою!
Лунг зітхнув.
— Гаразд, — пробурмотів він. — Як хочеш. Але не скаржся потім, що я силоміць потягнув тебе із собою.
— Ну без цього не обійдеться, навіть не сподівайся, — сказав Щур зі сміхом і зістрибнув у мокру траву. — Цих кобольдів хлібом не годуй — дай поскаржитися. А тепер підемо до старого дракона. Якщо ти хочеш вилетіти вже сьогодні вночі, часу в тебе небагато. Принаймні не настільки, щоб сперечатися з цією пустоголовою грибожеркою.
Поради і попередження
Коли вони прийшли, Зубчаста борода лежав біля виходу з печери, слухаючи шум дощу.
— Ти не передумав? — запитав він, коли Лунг влігся поруч із ним на кам’яній долівці. Молодий дракон заперечливо похитав головою:
— Тільки я лечу не сам. Сірчана шкурка полетить зі мною.
— Отакої! — старий дракон глянув на Сірчану шкурку. — Ну й чудово. Вона тобі знадобиться. Вона знає людей, загалом тямуща, і вся їхня порода не така довірлива, як наша. У цій подорожі усе це буде зовсім не зайве. От лишень з її апетитом буде важкувато, але вона, напевно, звикне іноді голодувати.
Сірчана шкурка з тривогою подивилася на свій живіт.
— Отже, слухайте, — продовжував Зубчаста борода. — Я, звичайно, вже не так багато пам’ятаю. Картинки все частіше плутаються у мене в голові, але ось що я знаю точно: вам треба летіти до найвищих гір світу. Вони лежать далеко на сході. Саме там шукайте Поділ неба. Шукайте гряду покритих снігом вершин, що оточують долину, немов кам’яний вінець. Блакитні квіти… — Зубчаста борода заплющив очі. — У них такий аромат, що вночі у морозяному повітрі іноді здається, відчуваєш його на губах, немов коштовний трунок, — він зітхнув. — На жаль, мої спогади давно вже зблякли, вони ніби як оповиті туманом. Але там справді чудово, — його голова впала на лапи, очі закрилися, дихання стало важким. — І ще, — пробурмотів він, — око Місяця. Не можу згадати.
— Око Місяця? — Сірчана шкурка схилилася над ним. — Що це таке?
Але Зубчаста борода лише сонно похитав головою.
— Не пригадую, — видихнув він. — Стережіться, — він говорив тепер так тихо, що слова його насилу можна було розібрати, — стережіться Золотого… — з його пащі пролунало хропіння. Лунг підвівся, задумливо дивлячись перед собою.
— Що це означає? — запитала Сірчана шкурка з тривогою. — Слухай, давай його розбудимо.
Але Лунг похитав головою:
— Хай спить. Не думаю, що він може сказати нам більше, ніж ми вже почули.
Вони тихенько вийшли з печери. Лунг подивився на небо — там уперше за цю ніч з’явився місяць.
— Ну ось, нарешті, — сказала Сірчана шкурка, піднімаючи лапу. — Принаймні дощ скінчився.
Раптом вона ляснула себе по лобі і поспіхом скотилася зі спини Лунга:
— Печериця і луговий опеньок! Мені ж ще потрібно зібрати провізію в дорогу! Адже хтозна, в які безрадісні й голодні місця, де немає грибів, нас закине. Я швидко, — вона помахала у Лунга перед носом волохатим пальцем. — Тільки спробуй полетіти без мене! — і зникла в темряві.