— Скло вибите, — неголосно вигукнув Бен. — Саме так, як казав професор.
Він знову обережно просунув голову у вікно машини. Ящірка зникла, але на задньому сидінні скрутилися клубком дві змії. Бен міцно стиснув зуби, просунув руку у вікно і натиснув на сигнал. І швидко відскочив.
Хмаровиння птахів із лементом злетіли у повітря. Ящірки зісковзнули з гарячого металу і порснули у зарості ліан. І знову запала тиша.
Бен обережно, поволі відходив від автомобіля. Вони повинні чекати на відстані сімнадцяти кроків, як сказав професор. Один… два… три… чотири… Сімнадцять кроків — це, здається, багато. Він навмисне намагався крокувати не дуже широко. Відрахувавши сімнадцять, хлопець сів на камінь і став чекати. Лунг приліг за його спиною серед квітів і буйного листя. Сірчана шкурка і Мухоніжка повсідалися йому на лапи. Всі як зачаровані дивилися на автомобіль.
Азіф не змусив себе довго чекати.
Із вікон автомобіля заклубочився блакитнуватий дим і став підводитись все вище і вище, поки Бену, що стежив за ним, не довелося закинути голову вгору. Між вершинами пальм пасма диму зійшлися докупи і закружляли у зростаючому вирі, поки з величезного стовпа диму утворилося тіло, синє, як нічне небо, і таке велике, що закрило своєю тінню все довкола. На шкірі, на плечах, на руках і на товстому животі Азіфа блищала тисяча очей, круглих і сяючих, немов коштовні камені.
Бен відсахнувся, відчувши спиною панцир Лунга. Сірчана шкурка і Мухоніжка зіщулились від жаху на спині у дракона. Лише Лунг не зрушив із місця і, високо задерши голову, дивився на джина.
— А-а-а-ах! Ви ті-і-льки погля-а-а-ньте! — Джин схилився над ними. Тисяча очей з тисячею відображень мерехтіла у них над головами, а подих Азіфа проносився від одного кінця ущелини до іншого, як гарячий вітер пустелі. — Хто-о-о до на-а-а-с прийшов! — Пролунав його грімкий голос. — Дракон, справжній дракон! О-о-сь воно як!
Голос у нього був гучний, як луна, і одна кам’яна стіна ущелини відкидала його до другої.
— Через те-е-е-ебе у мене так свербіла шкіра, що тисячі слуг довелося мене чесати!
— Це я ненавмисно, джине! — крикнув йому Лунг. — Ми прийшли, щоб поставити тобі запитання.
— О-о-о-о! — губи джина розтягнулися в посмішці. — Але ж я тільки людям відповідаю на запитання.
— Це ми знаємо! — Бен схопився, відкинув волосся з лоба і подивився вгору на величезного джина. — Питання поставлю я, Азіфе.
— О-о-о-о! — видихнув джин. — Ця комашка зна-а-а-ає наше ім’я. І що у тебе за пита-а-а-ння? Мої умови тобі відомі?
— Так, відомі! — відповів Бен.
— Чудо-о-о-во! — Джин схилився ще нижче. Дихання його було гарячим, немов пара з каструлі. Бен обтер піт із кінчика носа.
— Запи-и-и-туй! — сказав джин. — Мені якраз не завадить ще один слуга! Наприклад, щоб чистити мені вуха. Зріст у те-е-е-ебе відповідний.
Бен судомно ковтнув слину. Обличчя Азіфа було тепер просто у нього над головою. У ніздрях у джина росло синє волосся завтовшки із стовбур молодого дерева, а гострі вуха, що стояли сторчма високо над лисою головою, були більші за крила Лунга. Два величезні ока, зелені, як у гігантської кішки, глузливо дивилися згори на хлопчика. Він побачив у них своє крихітне відображення. В інших очах Азіфа сніг засипав незнайомі міста і тонули кораблі в море.
Бен знову змахнув краплю поту з кінчика носа і голосно мовив:
— Де ми могли б знайти Поділ неба?
Сірчана шкурка заплющила очі. Лунг затамував подих, а Мухоніжка затремтів усім тілом. Серце в Бена скажено калатало, він, завмерши, чекав на відповідь джина.
— Поділ неба? — повторив Азіф. Він ще на кілька метрів підвівся до неба, а потім розреготався так голосно, що зі стін ущелини зірвалося каміння і полетіло в прірву. Його товстелезний живіт коливався у Бена над головою, погрожуючи відвалитися.
— Ах, чоловічок, чоловічок! — прогримів Азіф, знову схиляючись над хлопчиком. Лунг встав перед Беном, захищаючи його, але Азіф м’яко відштовхнув дракона своєю величезною рукою вбік.
— Поділ неба, аякже, — промовив він. — Ти ж про це не для себе питаєш, чи не так?
Бен похитав головою.
— Hi, — сказав він. — Це потрібно знати моїм друзям. А що?
— Що? — Джин уперся йому в груди величезним вказівним пальцем, але Бен відчув лише теплий подув у тому місці, де велетень торкався до нього.