— Чесно кажучи, ти не дуже багато знаєш про те, що збираєшся шукати, Лунгу! — стурбовано прогугнявив Щур. — Ти не звик орієнтуватися по зірках, а Сірчана шкурка зазвичай так перейнята своїми грибами, що не відрізняє південь від півночі і місяць від Вечірньої зірки. Ні, — Щур пригладив вуса і глянув на дракона, — так не годиться. Повір, наразі вам не обійтися без допомоги. Я маю кузена, він складає географічні мапи — особливі мапи. Цілком можливо, що він не знає, де розташовується Поділ неба, але де шукати найвищі гори на світі, він тобі точно зможе підказати. Лети спочатку до нього. Щоправда, відвідати його — справа не зовсім безпечна, тому що… — Щур скривився, — він мешкає у великому місті. І все ж таки, я гадаю, варто, варто ризикнути. Якщо ти вилетиш негайно, то за дві ночі ти туди доберешся.
— У місто? — Сірчана шкурка з’явилася з туману, як привид.
— Чорт забирай, тобі обов’язково лякати мене до смерті? — обурився Щур. — Так, мій кузен мешкає у місті, серед людей. Якщо ви, перелетівши через море, будете летіти весь час на схід вглиб континенту, ви обов’язково там опинитеся. Його не проминеш — це величезне місто, у сто разів більше за нашу долину, суцільні мости і вежі. Мій брат мешкає там у старому складі біля річки.
— А на вигляд він схожий на тебе? — запитала Сірчана шкурка, засовуючи в рот пучок листя. На спині у неї висів туго напханий рюкзак — здобич, яку вона притягла одного разу, навідавшись до людей. — Ну так, ви, щури, всі одне на одного схожі, сірі-сіренькі.
— Між іншим, дуже практичний колір, — пхикнув Щур, — на відміну від твоїх безглуздих плям. Але мій кузен — білий, сніжно-білий. Це його дуже засмучує.
— Досить сперечатися, — сказав Лунг і подивився на небо. Місяць вже стояв високо. Якщо він хоче вилетіти сьогодні вночі, пора вирушати.
— Сідай, Сірчана шкурко, — сказав він. — Чи нам прихопити з собою також Щура, щоб тобі було з ким сваритися?
— Ні вже, дякую, — Щур злякано відскочив на кілька кроків. — Не маю ані найменшого бажання. Я віддаю перевагу дізнаватися про світ із розповідей. Це набагато безпечніше.
— Я, до речі, взагалі ніколи не сварюся, — пробурмотіла Сірчана шкурка з набитим ротом і видерлася драконові на спину. — Просто ці гостроносі завжди ображаються.
Лунг розправив крила. Сірчана шкурка міцно обхопила руками зубець його спинного гребеня.
— Бережи себе, Щуре, — дракон нахилив шию і лагідно тицьнув звірятко носом. — Я тепер довго не зможу захистити тебе від диких кішок.
Він відступив на крок, відштовхнувся від мокрої землі і потужними помахами крил набрав висоту.
— Ох, та що ж це в біса таке! — простогнала Сірчана шкурка, вчепившись у гребінь до болю у волохатих пальцях. Лунг здіймався все вище у нічне небо. Холодний вітер свистів у гострих вухах маленької кобольдихи.
— Ні, я ніколи до цього не звикну, — бурмотіла вона. — Хіба що в мене самої врешті-решт пір’я виросте, — вона боязко глянула вниз і прошепотіла:
— Жоден, уявляєте? Жоден із них навіть шию не висунув із печери, щоб з нами попрощатися. Вони, напевно, вилізуть звідти, тільки коли вода сягне їм до підборіддя. Гей, Лунгу! — гукнула вона до дракона. — Я знаю там попереду, за пагорбами, гарненьке місце. Може, залишимося краще там?
Але Лунг не відповів. І ось вже поміж ним і долиною, де він народився, повстали чорні пагорби.
Велике місто і маленька людина
— Маслюк-боровик! — прошепотіла Сірчана шкурка. — Якщо ми терміново щось таке не знайдемо, вони нас точно зловлять і засадять у зоопарк.
— Зоопарк? А що це таке? — запитав Лунг, підводячи морду з води.
Годину тому він приземлився у великому місті, у найтемнішому закутку, який вони зуміли відшукати, подалі від вулиць, що навіть зараз, уночі, були повні світла і галасу. Відтоді вони перепливали від одного брудного каналу до іншого, намагаючись знайти собі притулок на день. Але, хай хоч як напружувала Сірчана шкурка свої котячі очі і гострий нюх, проте ніде не було видно притулку, достатньо великого, щоб заховати дракона, і де б не пахло людьми. Ними пропахло достоту все, навіть вода в каналі і сміття, що плавало у цій темній рідині.
— Що таке зоопарк? Я тобі якось іншим разом поясню, — пробурчала Сірчана шкурка. — Утім, найімовірніше, що вони просто зроблять із нас опудала. Хай йому біс, мені доведеться годинами змивати цей бруд із твоєї луски.
Як срібляста змія, ковзав Лунг брудним каналом, під мостами, повз сірі стіни. Сірчана шкурка все поглядала з тривогою на небо, але зрадницьке сонце поки що не визирало.