— Чудово! — засміявся Мухоніжка. — Ось і прочитайте їм це ім’я вголос! Тут такі письмена ніхто не зрозуміє, не кажучи вже про те, що дітлахи у цьому селі взагалі навряд чи вміють читати. Адже на картці у вас європейські букви, мій юний пане! А в цих краях пишуть зовсім по-іншому! Фахівець із драконів дала професору візитівку його мовою, а не своєю, розумієте?
— Ага! — Бен із подивом глянув на гомункулуса і мало не спіткнувся об черепаху, яка переповзала дорогу. — Як же багато ти знаєш, Мухоніжко!
— Ще б пак! — Мухоніжка знизав плечима. — Я провів багато ночей у бібліотеці мого господаря. Я читав книжки з чаклунства і з історії людей. Я вивчив біологію, наскільки це можна зробити за людськими книгами, астрономію, астрологію, географію, різні письмена й мови.
— Правда? — Бен підводився невисокими пагорбами, за якими лежало село. Незабаром з’явилися перші хатини. Перед ними сушилися рибальські сіті. Море з гуркотом набігало на широку мілину, де рядами лежали човни. Між човнів Бен побачив чоловіків із тюрбанами на головах.
— А мову, якою тут говорять, ти теж знаєш? — запитав він гомункулуса.
— Урду? — Мухоніжка злегка скривився. — Звичайно, юний пане. Я вивчив її, коли займався великими релігіями світу. Не те щоб урду була моєю улюбленою мовою, але порозумітися нею я зможу.
— Ось це чудово! — У Бена камінь із душі звалився. Якщо Мухоніжка розуміє мову, якою тут говорять, їм не важко буде знайти фахівця з драконів. — Я думаю, краще тобі спершу не показуватися, — сказав він гомункулуса. — Як ти гадаєш, вийде в тебе сховатися в рюкзаку так, щоб ти міг мені звідти підказувати, що вони говорять?
Мухоніжка кивнув і заліз назад у рюкзак.
— Ну як? — зашепотів він звідти. — Так ви мене чуєте, юний пане?
Бен гмикнув на знак згоди. Він спустився з пагорба і опинився біля загонів із козами. Під ногами у нього снували кури. Перед пласкими хатинами гралися на ранковому сонечку дітлахи. Вони бігали довкола жінок, які, чистячи рибу, пересміювались між собою. Бен повагався і рушив далі.
Діти першими помітили його і з’юрмилися навколо, повні цікавості. Вони щось говорили йому, брали за руки і тягли за собою. Більшість із них виглядали молодшими за Бена. Обличчя у них були майже такі ж темні, як очі, а волосся чорне, як смола.
— Як сказати «здрастуйте»? — тихо спитав Бен через плече. Діти з подивом спостерігали за ним.
— Салям алейкум, — шепнув йому Мухоніжка. — Хейан хазіц!
— Салям алейкум! Хе… м-м-м… Хейан хазіц, — повторив Бен, ламаючи язика.
Діти засміялися, поплескали його по плечу і ще швидше про щось заторохтіли. Бен заперечливо підняв руки.
— Стривайте! — закричав він. — Ні, ні, я не розумію. Хвилиночку, — він повернув голову. — Як сказати «я приїхав здалеку»? — знову зашепотів він через плече.
Діти ошелешено дивились на його рюкзак. І тут, налякавши Бена, Мухоніжка раптом виліз звідти, видерся по вухах і волоссю хлопчикові на маківку і низько вклонився.
— Благословенного доброго ранку! — промовив він трохи ламаною урду. — Ми прийшли з дружніми намірами і бажали б відвідати тут одну людину.
— Мухоніжко! — засичав Бен. — Злазь негайно! Ти що, з глузду з’їхав?
Майже всі діти злякано відсахнулися. Тільки двоє, хлопчик і дівчинка, не рушили з місця і продовжували з подивом роздивлятися крихітного чоловічка, який стояв на голові у чужака і говорив їхньою мовою. Тим часом кілька дорослих теж помітили, що відбувається щось незвичайне. Вони кинули роботу і підійшли ближче. Побачивши гомункулуса, вони застигли, не менш вражені, аніж їхні діти.
— Мухоніжко, чорти б тебе вхопили! — простогнав Бен. — Що ти наробив? Вони тепер вважатимуть мене за чаклуна або щось на кшталт цього.
Але люди навколо раптом почали сміятися. Вони штурхали один одного в бік, підносили вище маленьких дітей і показували на гомункулуса пальцем. А він стояв на голові у Бена, гордовито випнувши груди, і чемно розкланювався.
— Дякую, уклінно дякую! — голосно промовив він на урду. — Мій пан і я, ми обидва надзвичайно зраділи цьому люб’язному прийому. Чи не будете ви тепер настільки добрі, щоб вказати нам помешкання знаменитої дослідниці драконів Зібеїди Халіб?
Люди наморщивши лоба, замислились над його словами. Річ у тім, що Мухоніжка говорив надзвичайно старомодною мовою урду, настільки ж давньою, як книжки, за якими він її вивчив. Нарешті той хлопчик, який так і не відійшов від Бена, запитав:
— Вам потрібна Зібеїда Халіб?
Бен так зрадів, почувши ім’я фахівця з драконів, що зовсім забув про Мухоніжку і енергійно кивнув. Гомункулус сторч головою злетів із його маківки і приземлився на долоню незнайомого хлопчика. Той з благоговінням подивився на Мухоніжку і обережно посадив його на підставлену долоню Бена.