— Але ж, мій юний пане! — прошепотів гомункулус, поправляючи своє вбрання. — Я заледве не скрутив собі карк!
— Вибач, — сказав Бен, саджаючи його на плече. Хлопчик, який підхопив Мухоніжку, взяв Бена за руку і потягнув за собою. Все село рушило за ними повз хижки і човни до хатини, що стояла трохи віддалік.
Перед входом височіла кам’яна фігура дракона з вінком блакитних квітів на шиї. На дерев’яній стіні хатини над дверима був намальований місяць уповні, а з даху звисали три паперові дракони з довгими хвостами, які майоріли на вітру.
— Зібеїда Халіб, — сказав хлопчик, вказуючи на двері, завішені всього лише строкатою рядниною. Потім він ще щось додав.
— Вона працює ночами, а вдень спить, — переклав Мухоніжка, — тому що досліджує таємницю чорного місяця. Але зараз у неї гості, тому вона, напевно, не спить. Треба подзвонити їй ось у ті дзвіночки.
Бен кивнув.
— Перекажи йому велике спасибі, — шепнув він Мухоніжці. Гомункулус переклав. Місцеві жителі посміхнулися і відступили на крок, але не розійшлися. Бен став із Мухоніжкою біля дверей і смикнув за шнурок. Подзвін крихітних дзвіночків сполохав із даху двох птахів. Із гучним карканням вони злетіли в повітря і полетіли геть.
— Що це в біса? — перелякано вигукнув Бен. — Та це ж були круки, Мухоніжко.
У ту ж мить хтось відсунув убік строкату дверну фіранку — і Бен задихнувся з подиву.
— Професоре! — насилу вимовив він. — А ви що тут робите?
— Бене, хлопчику мій! — Вигукнув Барнабас Візенгрунд і з сяючою посмішкою потягнув його в хатину. — Який же я радий тебе бачити! А де решта твоїх друзів?
— Вони… вони сховалися біля річки, — відповів Бен, очманіло роззираючись. У кутку маленької кімнати, куди втягнув його професор, сиділи на подушках біля низького столика невисока повна жінка і дівчинка приблизно одного віку з Беном.
— Здрастуйте, — зніяковіло пробурмотів Бен. Мухоніжка чемно вклонився.
— Ой, — сказала дівчинка, повертаючись до гомункулуса. — Який ти дивний ельф. Я таких ніколи не бачила.
Мухоніжка, задоволено посміхаючись, знову вклонився:
— Я зовсім не ельф, милостива панно. Я гомункулус.
— Гомункулус? — дівчинка здивовано подивилася на Барнабаса Візенгрунда.
— Гіневер, це Мухоніжка, — пояснив професор. — Його створив алхімік.
— Правда? — дівчинка захоплено дивилась на гомункулуса. — Мені ніколи не доводилося зустрічати гомункулусів. А з якої саме тварини алхімік тебе створив?
Мухоніжка засмучено знизав плечима:
— Це мені, на жаль, невідомо, благородна панно.
— Гіневер, — перебив їх професор, кладучи руку на плече Бена, — дозволь представити тобі також мого юного друга Бена. Ти ж про нього чула. Бене, це моя дочка Гіневер.
Бен почервонів, як буряк.
— Привіт, — пробурмотів він. Гіневер посміхнулася йому.
— Ти — Володар драконів, чи не так? — сказала вона.
— Володар драконів! — жінка, що сиділа за низьким столиком поруч із Гіневер, вперлася руками в боки. — Дорогий Барнабасе, може, ти будеш нарешті такий люб’язний представити також мені цього дивного юнака?
— Ну звичайно! — Барнабас Візенгрунд притягнув Бена на вільну подушку біля столу і сів поруч із ним. — Це, дорога Зібеїдо, мій друг Бен — Володар драконів, про якого я тобі так багато розповідав. А це, дорогий Бене, — він показав на маленьку повненьку жінку в строкатій східній сукні, з сивою косою до стегон, — видатний фахівець із драконів Зібеїда Халіб.
Пані Халіб із посмішкою нахилила голову.
— Це велика честь для мене, Бене, — звернулася вона до хлопчика. — Барнабас розповідав про тебе дивні речі. За його словами, ти не лише їздиш верхи на драконі, але й дружиш із кобольдом, а що на плечі у тебе сидить гомункулус, я вже сама бачу. Я дуже рада бачити тебе тут. Барнабас не був упевнений, що ви з’явитеся, і ми вже два дні від того часу, як він приїхав, із нетерпінням чекаємо на вас. А де ж… (Бен відчув, з яким нетерпінням вона чекає відповіді) де ж твій друг дракон?
— Зовсім поряд, — відповів Бен. — Вони із Сірчаною шкуркою сховалися біля річки. Я хотів спершу переконатися, чи їхня поява тут не буде небажаною, як мені порадив, — він подивився на Барнабаса Візенгрунда, — професор.
Зібеїда Халіб кивнула:
— Дуже слушне рішення. Хоча я думаю, що у цьому селі жодна небезпека їм не загрожує. Справа в тому, що ти не перший Володар драконів, який тут з’являється. Але про це трохи пізніше, — вона з посмішкою подивилася на хлопчика: