— Воно може перетворювати зачаровану істоту на того, ким вона була раніше, — сказав Барнабас Візенгрунд, задумливо поглядаючи на небо. — Справді, про таке розповідають. Але з чого ти взяв, дорогий Мухоніжко, що це зачаровані круки?
— Я… я… — Мухоніжка відчув на собі підозрілий погляд Сірчаної шкурки. Він хутко видерся назад Бенові на плече. Але хлопчик так само дивився на нього з подивом.
— Справді, звідки ти знаєш, що вони зачаровані? — запитав він. — Лише через те, що у них очі червоні?
— Ну так! — із полегшенням вигукнув гомункулус. — Звичайно. Тому що у них очі червоні, саме через це. Адже загальновідомо, що у зачарованих істот очі завжди червоні.
— Ось воно як? — Віта Візенгрунд подивилася на чоловіка. — Ти чув про таке, Барнабас?
Професор похитав головою.
— У тебе теж очі червоні, — гарикнула Сірчана шкурка, впритул дивлячись на гомункулуса.
— Звичайно! — сердито відповів він. — А гомункулус, по-твоєму, це не зачарована істота?
Сірчана шкурка продовжувала підозріло поглядати на нього.
— Ви краще спробуйте, — втрутилася Гіневер. — Що тут розпатякувати? Адже ці круки справді дивні. Спробуйте, може, Мухоніжка правий.
Лунг подивився спершу на дівчинку, потім на круків, розмірковуючи.
— Що ж, спробуємо, — сказав він, нагнув шию через плече Сірчаної шкурки і легенько дмухнув блакитними іскрами на камінчики у неї в лапі. Сірчана шкурка, насупившись, дивилася, як гаснуть блакитні іскри, залишаючи на каменях слабке блідо-блакитне мерехтіння.
— Слина кобольда і полум’я дракона, — пробурмотіла вона. — Подивимося, що з цього вийде, — потім вона поплювала на кожен камінь і ретельно розтерла слину. Круки підлетіли ще ближче.
— Ну постривайте! — вигукнула Сірчана шкурка. — Зараз ви у мене отримаєте подаруночок від кобольда!
Вона стрибнула на голову кам’яного дракона, замахнулася, націлилась і пожбурила спочатку один камінчик, потім другий. Обидва улучили в ціль. Але цього разу вони чомусь не прилипли до пташиного пір’я. Круки з лютим галасом струсили їх зі своїх крил і кинулися з висоти на Сірчану шкурку.
— Прокляття! — загорлала вона, одним стрибком сховавшись за спиною кам’яного дракона. — Жовчний гриб і бліда поганка! Ти мені за це заплатиш, Мухоніжко!
Лунг вишкірив зуби і затулив собою людей. Круки були вже над кам’яною банею — і раптом немов втратили управління.
— Вони перетворюються! — закричала Гіневер, визираючи з-за спини Лунга. — Вони змінилися, подивіться!
Усі побачили, що це правда. Криві дзьоби змаліли. Чорні крила перетворилися на клешні, якими істоти перелякано клацали. Маленькі тверді тіла безпорадно борсалися в повітрі, наближаючись до землі, що невблаганно їх притягувала. Вони впали на плити храму, скотилися сходами вниз і зникли в колючих заростях біля підніжжя пагорба.
— Гнойовик і мухомор! — прошепотіла Сірчана шкурка. — А наш гомункулус був правий! — Остаточно збита з пантелику, вона вилізла з-за кам’яного дракона.
— Вони перетворилися на раків! — Бен здивовано дивився на професора. Барнабас Візенгрунд задумливо кивнув.
— Вони і були раками, — сказав він. — До того, як хтось перетворив їх на круків. Цікаво, дуже цікаво, чи не так, Віто?
— Авжеж, — відповіла йому дружина і, зітхнувши, підвелась.
— Що будемо з ними робити? — запитала Сірчана шкурка, стаючи на ту сходинку, з якої скотилися вниз перетворені круки. — Зловити їх?
— Не треба, — сказала Зібеїда Халіб. — Разом із чарами розсіявся також спогад про попереднього хазяїна. Вони стали звичайнісінькими членистоногими істотами. Полум’я дракона змушує проявитися справжню суть речей. Чи не так, Лунгу?
Лунг підвів голову і подивився на блакитне небо.
— Так, — відповів він. — Саме так, це правда. Мені про це розповідали батьки, давним-давно, але сам я ніколи цього не бачив. На світі залишилося не так вже й багато зачарованих істот і речей.
У Мухоніжки так тремтіли руки, що він заховав їх під каптан. На що перетворився б він, якби його торкнулося полум’я дракона? Дракон відчув його погляд і озирнувся. Мухоніжка поспішно відвів очі, але Лунг не зауважив його страху. Дракон був надто занурений у свої думки.
— Якщо ці круки були шпигунами Кропивника, — сказав він, — отже, саме він їх перетворив. Дракон, що перетворює водну тварину на істоту з повітряної стихії? — він запитально подивився на Зібеїду Халіб. Фахівець із драконів задумливо крутила свої каблучки.
— У жодній легенді не згадується про дракона, який мав би таку силу, — відповіла вона. — Це дивно, дуже дивно.