Сірчана шкурка тільки скривилася у відповідь.
— Звичайно! Мухоніжка міг би й далі збивати його зі сліду! — вигукнула Гіневер. — Ну то як, ти згоден? Я маю на увазі, це не дуже небезпечно?
Мухоніжка похитав головою.
— Не в цьому справа, — відповів він. — Боюся, що Кропивник давно вже знає, що я його зрадив. Ви забули про круків.
— Та вони ж тепер раки, — Сірчана шкурка презирливо махнула рукою.
— У нього не два круки, мордо волохата! — різко відповів Мухоніжка. — Наприклад, той, з яким ти погралася в камінчики над морем. Він до цього возив мене на собі і був вже без того налаштований недовірливо. Твій камінь його, я думаю, сильно розлютив.
— Ну то й що? — гарикнула Сірчана шкурка.
— У тебе що, в голові справді саме лише хутро? — крикнув Мухоніжка. — Тобі не спадає на думку, що, розсердившись, він, швидше за все, полетів до мого колишнього господаря? І як ти думаєш, чи не виникне у Кропивника підозри, коли він почує від крука, що ми пливемо Аравійським морем на спині морського змія? У той час як я йому розповів, що дракони ховаються в пустелі, яка лежить на багато тисяч кілометрів західніше?
— Ох! — пробурмотіла Сірчана шкурка, чухаючи за вухом.
— Ні! — Мухоніжка похитав головою. — Я не думаю, що це така вже хороша думка — знову перед ним з’явитися. Не варто недооцінювати Кропивника! — Гомункулус здригнувся і глянув на Лунга, який з тривогою дивився на нього. — Я не знаю, навіщо ти шукаєш Поділ неба, але вважаю, що тобі слід повернути назад. Тому що в іншому разі ти приведеш найбільшого ворога твого племені просто до виконання його злісної мрії.
Лунг мовчки зустрів погляд Мухоніжки. Потім він сказав:
— Я вирушив у цю довгу подорож, щоб знайти новий притулок для себе і для тих драконів, які колись давним-давно, рятуючись від Кропивника і від людей, перебралися на північ. Там ми знайшли собі місце для нового життя — затишну долину, нехай холодну і вологу, але там ми могли почуватися спокійно. Тепер вона навіщось знадобилася людям. Поділ неба — це остання наша надія. Де ж я ще знайду місце, яке б не належало людям?
— То ось що привело тебе сюди, — тихо сказала Зібеїда Халіб. — Саме тому ти шукаєш Поділ неба, як розповідав мені Барнабас, — вона кивнула: — Так, Гімалаї, де, як кажуть, розташовується це таємниче місце, і справді не належать людям. Можливо, саме через це мені не вдалося знайти Поділ неба. Тому що я людина. Я думаю, тобі б це вдалося. Але як зробити, щоб Кропивник не прийшов туди слідом за тобою?
Барнабас Візенгрунд розгублено похитав головою.
— Назад Лунг теж повернутися не може, — пробурмотів він. — У цьому випадку він приведе Кропивника до драконів півночі. Справді нелегка ситуація, друже мій!
— Атож! — зітхнула Зібеїда Халіб. — Але я думаю, так повинно було статися. Ви не дослухали до кінця стару легенду про драконів. Ходімо, я покажу вам дещо, і насамперед тобі, Володарю драконів, — вона взяла Бена за руку і потягнула за собою до напівзруйнованої гробниці.
Кропивник дізнається про все
— Плюй! — гаркав Кропивник. — Та плюй вже, нікчемний карлику!
Він сидів серед дюн, люто смикаючи хвостом, а навколо громадилися гори піску, які розкидав Кремінна борода, щоб його звільнити. На щастя Кропивника, гірські гноми вміють добре рити.
Кремінна борода насилу назбирував пересохлим ротом краплю слини, і спльовував її в миску, яку спорудив із розкушеного кактуса.
— Нічого не вийде, ваше золоте сіятельство! — бурчав він. — Подивіться самі! Ми заживо засмажимося на сонці, перш ніж набереться достатня кількість рідини.
— Плюй! — прогарчав Кропивник і сам додав калюжку власної отруйно-зеленої слини.
— Овва! — Кремінна борода з таким захопленням нахилився над мискою, що його капелюх ледве туди не злетів. — Ваше золоте сіятельство, це було приголомшливо! Цілий ставок, ні, ціле озеро слини! Ура, виходить! Неймовірно! Ось, погляньте, у ній відбивається сонце. Будемо сподіватися, що все не випарується одразу.
— Стань так, щоб твоя тінь падала на миску, дурню! — прогарчав Кропивник і плюнув ще раз.
Плювок. Кактусовою мискою попливла зелена калюжка. Ще плювок. Кремінна борода вніс свою лепту. Вони плювали наввипередки, аж поки навіть у Кропивника пересохло в горлі.
— Ану відійди! — гаркнув він, відштовхнув гнома в гарячий пісок і втупився червоним оком у калюжку, яку вони разом наплювали.
Якусь мить зелена рідина залишалася каламутною, але раптом вона заблищала, як дзеркало, і в мисці з кактуса виникла темна постать крука.