— Дивись, — сказала Зібеїда Халіб, підводячи Бена до саркофагу. Сухе листя шаруділо у неї під ногами. — Бачиш ці літери? — Фахівець із драконів провела рукою по кам’яній плиті, що покривала саркофаг. Бен кивнув.
— Мені знадобилося багато часу, щоб розібрати цей напис, — продовжувала Зібеїда. — Багато літер роз’їв солоний морський вітер. Із місцевих мешканців ніхто не знав, що саме було написано на гробниці. Ніхто вже не пам’ятав стародавніх легенд. Але за допомогою двох старезних жінок, яким їхні бабусі колись розповідали про Володаря драконів, мені вдалося воскресити забуті слова, і в ту мить, коли я побачила, як Лунг везе вас із Сірчаною шкуркою нашим селом, вони несподівано стали реальністю.
— І що ж тут написано? — запитав Бен. Серце калатало у нього в грудях, коли пані Халіб повела його за собою до склепу. Він не любив кладовищ, боявся їх — а тут йому довелося стояти, можна сказати, просто в могилі. Але запах, що йшов від листя, заспокоював його нерви.
— Тут написано, — відповіла Зібеїда Халіб, проводячи рукою в каблучках по напівстертих літерах, — що Володар драконів повернеться в образі юнака, чия шкіра бліда, як сяйво місяця уповні, щоб врятувати драконів від їхнього найбільшого ворога.
Бен недовірливо подивився на саркофаг:
— Тут так написано? Але… — він розгублено обернувся до професора.
— Це сказала пророчиця? — запитав Барнабас Візенгрунд. Зібеїда Халіб кивнула:
— Так. Вона була присутня при смерті Володаря драконів. А деякі навіть кажуть, що це були його власні слова.
— Повернеться? Але ж він був людиною? — запитала Сірчана шкурка, гмикнувши. — Ви, люди, не повертаєтеся із загробного царства. Ви там губитеся або забуваєте світ, з якого прийшли.
— Звідки ти знаєш, що це стосується всіх без винятку людей? — запитала Зібеїда Халіб. — Так, мені відомо, що ти можеш відвідувати загробне царство, коли забажаєш. Загалом усі казкові істоти це можуть. Крім тих, що загинули насильницькою смертю. Але існують люди, які вважають, що нам так само треба лише трохи краще познайомитися зі смертю, щоб повертатися, коли захочемо. Тому цілком ймовірно, що Бен справді має щось спільне із стародавнім Володарем драконів.
Хлопчик тривожно озирався.
— Та невже? — Сірчана шкурка глузливо реготнула. — Ми знайшли його серед ящиків. Серед ящиків і картонних коробок на іншому боці землі, і він ніколи нічого навіть не чув про драконів і кобольдів.
— Це правда, — сказав Лунг, витягаючи шию через плече Бена. — Але він став, Сірчана шкурко, цим Володарем драконів. А їх на світі небагато. Їх було небагато навіть за тих часів, коли дракони ще вільно ходили по землі, ні від кого не ховаючись. Як на мене, — він підвів голову і обвів очима присутніх, — абсолютно неважливо, чи існує у ньому щось від стародавнього Володаря драконів, головне, що він тут і, можливо, справді допоможе нам перемогти Кропивника. В одному не доводиться сумніватися, — Лунг легенько тицьнув Бена мордою і здмухнув йому волосся з лоба, — шкіра у нього бліда, як місяць. А зараз, якщо приглянутись, навіть трохи блідіша.
Бен зніяковіло глянув на дракона.
— Аякже, — Сірчана шкурка підхопила з долівки пахучий листок і піднесла до носа. — Я теж, між іншим, Володарка драконів. Скільки себе пам’ятаю. Але про це ніхто навіть не згадує.
— Але ти вже точно не бліда, як місяць, — зауважив Мухоніжка, глипнувши на її волохату мордочку. — За кольором ти більш схожа на грозову хмару, якщо вже хочеш знати мою думку.
Сірчана шкурка показала йому язика.
— Твоєї думки ніхто не питався! — фиркнула вона. Барнабас Візенгрунд відкашлявся. Він стояв, задумливо спираючись на стародавній саркофаг.
— Дорога Зібеїдо, — сказав він. — Наскільки я розумію, ти показала нам цей давній напис, бо вважаєш, що Лунгу не варто звертати зі шляху. Незважаючи на жахливого переслідувача. Чи не так?
Фахівець із драконів кивнула:
— Саме так. Лунг вже добрався так далеко, і в дорозі у нього знайшлося стільки помічників. Я просто не можу повірити, що все було марно. Мені здається, пора вже драконам раз і назавжди позбутися Кропивника, а не ховатися від нього. Хіба з’явиться коли-небудь більш слушна нагода? — Вона переводила погляд з одного на другого. — Ось перед нами дракон, якому вже нічого втрачати, мала кобольдиха, здатна прогнати зачарованих круків, хлопчик — справжній Володар драконів, про якого, до того ж, йдеться у стародавньому пророцтві, і гомункулус, який знає майже всі таємниці свого господаря, — вона сплеснула руками, і браслети її задзвеніли. — А також люди, які мріють про те, щоб дракони знову вільно літали по небу. Так, я впевнена, що Лунг має продовжити свій шлях. А я розповім йому, як перехитрити місяць.