— Та ні! — Мухоніжка обурено струснув головою. — Просто… — він почухав свій гострий ніс. — Це занадто гарно звучить, щоб бути правдою, розумієте? Я стільки років мучився з ним і боявся його, упродовж століть, а тепер… — він глянув на хлопчика, — а тепер його ось так просто засипало піском? Ні! — він похитав головою. — У це я аж ніяк не можу повірити.
— Так кинь ти! — Бен поплескав його пальцем по вузьких грудях. — Не схоже було, що цей гном брехав. А в пустелі повно барханів. Я бачив по телевізору. Такий бархан заносить верблюда в одну мить, як мошку. Правда!
Мухоніжка кивнув:
— Звичайно, я теж чув про таке. І все ж…
— Ніякого «все ж», — сказав Бен, саджаючи його на плече. — Ти всіх нас врятував! Адже це ти відправив його в пустелю. Уявляєш, яке буде обличчя у Сірчаної шкурки, коли ми їй це розповімо! Я прямо не можу дочекатися, — і він побіг щодуху назад на берег моря, щоб повідомити друзям добрі вісті.
Віч-на-віч
— Молодець! — прогарчав Кропивник. — Чудово зіграв, гноме! Цей павучок тобі повірив!
Він підвів морду з води і, важко дихаючи, втягнув на берег своє величезне тіло. Хмара птахів із галасом здійнялась у нічне небо. Кремінна борода, вчепившись за ріг господаря, стурбовано дивився вниз, де чорніла велика річка, омиваючи панцир Кропивника.
— А як щодо невеличкої винагороди? — запитав він. — Тепер ви мені дасте золоту пластину з вашої луски?
— За маленьку брехню? Ще чого захотів. Краще помовчи! — гаркнув Кропивник. Кремінна борода ображено ткнувся у свою бороду.
— Зараз я візьму його слід! — прогарчав Кропивник.
— Чий саме?
— Срібного дракона, бовдуре!
— Але ж там люди, — гном заклопотано поправив капелюха. — Ціла купа людей! Що буде, коли вони вас побачать? Адже ваша луска виблискує у місячному сяйві, ваше золоте сіятельство!
— Замовкни! — Кропивник попрямував прибережним мулом до пагорба, за яким лежало село. Там усе ще не вщухало веселе свято. Вітер розносив довкола музику і сміх, що перекривав гуркіт моря. Кропивник нашорошив вуха і, принюхуючись, видерся на гребінь пагорба.
Ось він, нарешті. Срібний дракон.
Лунг стояв на березі моря, оточений людьми, а Бен і Сірчана шкурка саме вилазили йому на спину. Кропивник жадібно вдихнув нічне повітря, потягнув носом і пирхнув.
— Так, тепер я взяв слід, — прошепотів він. — Тепер він від мене не втече. Почалося справжнє полювання. Нарешті! — Він облизав огидну пащу. Мисливський азарт нуртував в його тілі, як полум’я. Він неспокійно переступав із лапи на лапу.
— Але як ви його наздоженете? — запитав гном, зчищаючи бризки мулу з броньованого чола Кропивника. — Адже він вміє літати, а ви ні.
— Дурниці! — Кропивник презирливо похитав головою. — Звідси лише одна дорога — в гори, і вона тягнеться вздовж річки. Він полетить, а я попливу — тим самим шляхом. Крім того, мої ніздрі повні його запаху. Тепер я його будь-коли зможу знайти. Вітер принесе мені вісточку, де він перебуває.
Було видно, як Лунг, що стояв унизу на березі, обернувся. Він повернувся спиною до моря, яке все ще сріблилося під місяцем, і подивився на північ.
Люди, що стояли довкола нього, шанобливо розступилися. Лише четверо залишилися з ним поруч: високий худий чоловік, дві жінки — висока і низенька, і дитина. Дракон нахилився до них.
— Це той самий професор! — прогарчав Кропивник. — Той, у якого пластина з моєї луски. А як він сюди потрапив, чорт його забирай?
— Навіть гадки не маю, ваше золоте сіятельство. — Кремінна борода нервово намацав під сорочкою обручку Барнабаса Візенгрунда.
— Добре, з ним я поквитаюсь пізніше, — буркнув Кропивник. — Зараз мені ніколи. Я відкладу це задоволення на потім.
— Дивіться, ваше золоте сіятельство, — прошепотів Кремінна борода. — Дракон злітає!
Лунг нарешті розправив крила. Вони виблискували, наче виткані з місячного сяйва.
— Ну що ж, полетіли! — прошепотів Кропивник. — Полетіли до Подолу неба, мій шукачу драконів. Виведи мене до решти твоїх родичів!
У цю хвилину хлопчик подивився вбік пагорбів. Луска Кропивника блищала у місячному сяйві так яскраво, що Бен на мить замружився. Тієї ж миті золотий блиск зник. Місяць закрила хмара — велика дощова хмара. Хлопчик здивовано втупився в темряву. Кропивник хрипло розсміявся.
— Бачиш, гноме, — сказав він. — Навіть хмари за нас!