— Та перестань вже! — Бен витягнув два пиріжки з пакунку, який зібрала йому в дорогу Зібеїда Халіб, і сів поруч із Лунгом, розглядаючи мапу. Дракон вже заснув.
— Далі на мапі усе зафарбовано жовтим, — пробурмотів Бен, кусаючи пиріжок. — Що б це значило? — він задумливо струсив із мапи крихти, які впали на неї. — Ну добре, все одно, будемо просто триматися ближче до річки.
Мухоніжка сонно висунув голову з рюкзака і озирнувся.
— Де ми? — запитав він.
— На вірному шляху, — відповіла Сірчана шкурка, риючись у рюкзаку. — Хай йому грець! З однієї пляшки вся вода витекла. А інша без того була майже порожня, — вона підштовхнула Бена, який все ще роздивлявся карту.
— Гей, Володарю драконів, якщо тобі все тут настільки знайомо, то, може, ти так само знаєш де знайти води?
— Води? — Бен стурбовано підвів погляд від мапи, склав її і засунув у рюкзак. — Піду пошукаю, — сказав він. — Ну що, Мухоніжко? Хочеш, підемо разом?
— Іду! — Гомункулус поспішно виліз із рюкзака. — Ось побачите, я майстер відшукувати воду.
— Ще б пак, ми навіть знаємо, чому, — буркнула Сірчана шкурка.
— Слухай, Сірчана шкурко, годі вже тобі затівати сварки, — Бен посадив Мухоніжку на плече, повісив на шию пляшки і пов’язав голову хусткою, яку подарував йому професор. — Бувай, — сказав він.
— Бувай, — відгукнулася Сірчана шкурка, згортаючись клубочком поряд із Лунгом. — Гриби можете не шукати. У цій глушині навіть крихітного дощовика не знайдеш, — вона ще раз прицмокнула і почала похропувати.
— Що таке дощовик? — шепнув Бен до Мухоніжки. — Я б його не розпізнав, навіть якби він мені сам у руку стрибнув.
— Дощовик — дуже смачний гриб, — тихо відповів Мухоніжка. — У нього багато різновидів.
— Правда? — Бен із захопленням подивився на нього. — Ти так само і на грибах розумієшся? Отакої! Я справді дивуюся, скільки всього вміщається у твоїй маленькій голівці! Моя у порівнянні з нею порожня, як ця пляшка. А які у нього різновиди?
Поки вони йшли, Мухоніжка перераховував йому різновиди: дощовик круглий, дощовик грушоподібний, дощовик бурий — аж до дощовика шипового.
Бен знайшов не надто крутий схил і став спускатися ним, поклавшись на чуття Мухоніжки. Незабаром вони вийшли до джерела. Вода била струменем між камінням і прокладала собі шлях далі по схилу. Бен посадив Мухоніжку на камінь, опустився навколішки біля джерела і занурив пляшки у прозору воду.
— Хотів би я знати, чому щур заштрихував ті гори на карті жовтим, — тихо сказав він. На горі навпроти не видно було жодної живої істоти. Її темна тінь вкривала долину.
— Не знаю, юний пане, — сказав Мухоніжка, скочуючись із каменю, — але гадаю, коли вже так, то нам потрібно якомога швидше повернутися назад.
— Та годі тобі! — Бен щільно закрив пляшки і повісив собі на шию. — Знову ти називаєш мене «юний пане». Наступного разу я вщипну тебе за ніс!
Бен зібрався вже було посадити Мухоніжку собі на плече, як раптом почув позаду шурхіт. На довколишні скелі впала тінь, наче сонце зайшло за хмари. Бен подивився на небо — і з жахом припав до землі.
Просто на них летів гігантський птах, витягаючи пазурі — і враз зірвав його з гори, як жучка.
— Юний пане! — заверещав Мухоніжка. — Юний пане!
Бен намагався кусати кігті гігантського птаха, звивався, як дощовий черв’як, — але все дарма. Птах із хрипким криком злетів у повітря, несучи свою здобич.
— Мухоніжко! — гукнув Бен згори. — Мухоніжко, біжи по Лунга! По Лунга!
Птах поніс його до гір, схожих на зубці на спині дракона.
Якусь мить Мухоніжка стояв, не в змозі поворухнутися, і з жахом дивився услід гігантському птаху. З грудей його вихопилось ридання. Потім він схопився і поліз прудко, мов павучок, схилом угору.
— Швидше, Мухоніжко, швидше, — підганяв він сам себе.
Його нудило від страху при думці про прірву внизу. Кілька разів він зісковзував, втрачав опору, скочувався кручею вниз. Його тонкі пальці незабаром вкрилися пухирями, гострі коліна обдерлися. Серце у нього калатало все швидше і швидше, але він не звертав на це уваги. Він думав тільки про величезні крила птаха, які з кожним помахом несли хлопчика все далі. Коли Мухоніжка побачив нарешті поміж скелями хвіст Лунга, у нього від полегшення виступили сльози.
— Допоможіть! — вигукнув з останніх сил. — Допоможіть, швидше! — Крихітними ручками він смикав сплячого дракона за хвіст, тягнув Сірчану шкурку за шерсть.
Лунг відкрив заспані очі. Сірчана шкурка підскочила як ужалена.