Вони роздерли йому одяг і подряпали обличчя, але це було краще, аніж стати здобиччю голодного дзьоба.
Коли розлючене пташеня вже розшматувало край гнізда до половини, Бен раптом почув рик. Він котився ущелинами так голосно і гнівно, що пташеня злякано закрутило голою шиєю. «Це Лунг! — подумав Бен. — Точно!» Серце його закалатало сильніше, тепер вже з радості. Потім він почув, як хтось вигукнув його ім’я.
— Сірчана шкурко! — загорлав він. — Сірчана шкурко, я ту-у-у-ут! Тут, нагорі!
Пташеня смикнуло головою і знову подивилося в його бік. І все ж таки Бен наважився визирнути зі свого сховища, щоб розглянутися довкола. Лунг був неподалік. Він стрімко летів до величезного гнізда. На спині у нього сиділа Сірчана шкурка, розмахуючи кулаками.
— Ми тут! — кричала вона. — Не дай себе зжерти!
Змахуючи могутніми крилами, Лунг опустився на край гнізда, зовсім поряд із тим місцем, де переховувався між стовбурами Бен. Пташеня злякано відсахнулося. Воно хрипло каркало і загрозливо роззявляло дзьоб. Бен із жахом помітив, що Лунг не набагато більший за пташеня. Але коли те знову потяглося дзьобом до Бена, дракон вишкірив зуби і загарчав так загрозливо, що пташеня на якийсь час залишило свої спроби.
Бен протискувався між стовбурами, аж поки висунув голову біля лап Лунга.
— Мій юний пане! — вигукнув Мухоніжка, схиляючись до нього зі спини дракона. — Чи ви цілі?
— Цілий поки що! Але якимсь дивом! — Сірчана шкурка стрімголов скотилася зі спини Лунга і потягнула Бена за руку.
Гілки чіплялися за одяг хлопчика, але Сірчаній шкурці вдалося звільнити його звідти і затягти до Лунга на спину. Мухоніжка вчепився в куртку Бена, заклопотано дивлячись на небо. Але мати пташеняти поки не поверталася.
Лунг востаннє рикнув на малого, розправив крила і знову злетів у повітря. Він помчав геть як стріла, описав дугу і ковзнув вниз ущелиною. Утім полетіти далеко йому не вдалося.
— Дивіться! — заволав Мухоніжка, тремтячими пальцями вказуючи вперед. — Дивіться! Вона повертається!
Гігантський птах летів просто на них, із гірською козою в пазурах. Кінчики величезних крил чіплялися за скелі.
— Розвертайся! — крикнув Бен до Лунга. — Розвертайся, вона набагато більша за тебе!
Але дракон вагався.
— Лунгу, розвертайся! — гукнула Сірчана шкурка. — Чи ти хочеш зібрати з землі наші останки після того, як поб’єшся з нею?
Позаду закаркало пташеня. Мати відповіла йому лютим криком. Вона кинула свою здобич і понеслася на дракона. Вона летіла просто на нього, скуйовдивши крила і виставивши кігті для атаки. Бен вже бачив білки її очей — і тут Лунг розвернувся.
— Тримайтеся міцніше! — крикнув він. Він каменем полетів униз, туди, де ущелини були занадто вузькими для гігантського птаха.
Мухоніжка злякано озирнувся. Гігантський птах був просто над ними, закриваючи Лунга своєю чорною тінню. Він теж намагався знизитися, але величезні крила зачіпалися об скелі. З гнівним криком він злетів вгору і повторив спробу. За кожного кидка птах трохи наближався до дракона, що рятувався втечею.
Лунг раптово відчув, як слабшають його сили. Крила у нього обважніли, і він втратив орієнтацію.
— Вже не діє! — закричала Сірчана шкурка і потягнулася назад. — Швидше! Флакон! Швидше!
Бен поспішно тицьнув їй в лапу флакон. Сірчана шкурка послабила ремінь і перехилилася вперед.
— Іду! — кричала вона, швидко видираючись довгою драконовою шиєю. — Поверни голову, Лунгу!
Бен чув, як далеко відчайдушно верещало пташеня гігантського птаха. Його мати зробила нову марну спробу протиснутися в ущелину. Потім вона хрипко каркнула і полетіла геть.
— Вона полетіла! — гукнув Бен. — Вона полетіла до свого пташеняти, Сірчана шкурко!
— Що? — озвалась мала кобольдиха. — Вона не могла додуматися до цього раніше? — тремтячими руками вона обхопила шию дракона і крапнула йому на язика трохи місячної роси. Лунг одразу відчув прилив сил.
— Ти тримаєшся, Сірчана шкурко? — крикнув він, повільно знижуючись.
— Так, так! — озвалася мала кобольдиха. — Ти тільки лети, забери нас якнайдалі від цього клятого птаха!
Ущелина ставала все вужчою, незабаром вона перетворилося на вузьку розколину між скель. Лунг протиснувся крізь неї, як крізь вушко голки. За нею лежала широка долина, немов пласка тарілка з каменями, поставлена серед гір. Схоже, сюди не ступала нічия нога. Лише вітер грався з чахлою травою.