Сірчана шкурка вказала на Луї. Товстий щур на всяк випадок відступив на крок, але тут же впер руки в боки і сміливо глянув людині в обличчя. Бен сів і здивовано втупився в нього.
— Звідки він тут взявся? — спитав він здивовано.
— Він? Мене звуть Луї Довгохвостий! — ображено промовив щур.
— Це племінник білого щура, — просичала Сірчана шкурка. — Гільберт послав його сюди, щоб він склав йому мапу тутешніх місць. Ходімо, — вона потягнула Бена за рукав. — Поговоримо надворі, а то ми розбудимо Лунга!
Назовні все ще нестерпно палило сонце, проте у затінку величезного каменю, що лежав перед печерою, було більш-менш прохолодно.
— Дістань мапу, — сказала Сірчана шкурка. Бен послухався і розгорнув її перед щуром.
— Можеш нам показати, де ми перебуваємо? — з цікавістю запитала Сірчана шкурка в Луї. Щур забігав мапою свого дядечка, хмурячи лоб і придивляючись.
— Зараз подивимося, — бурмотів він. — Ага, все ясно, — він постукав лапкою по ділянці на північному сході від Інду. — Ви перебуваєте тут, ось у цих горах, у Кам’яній долині, як я її називаю.
— Ми шукаємо монастир, — пояснив Бен. — Монастир на схилі гори. Долина Інду у цьому місці широка й зелена. Монастир великий, у ньому багато будівель, а на них — майоріють прапори.
— Так-так… — Луї кивнув і глянув на хлопчика. — Знаю, знаю. Гарний опис. Ти, певно, там уже бував?
— Ні, — Бен похитав головою. — Я бачив його у двісті двадцять третьому оці джина.
Із хвилину Луї Довгохвостий дивився на хлопчика, роззявивши рота.
— Ось воно як? — сказав він нарешті. — Ну що ж, як я вже казав, я цей монастир знаю. Там повно поголених ченців, великих і маленьких. Дуже привітний народ. Надзвичайно гостинний. От лишень чай у них огидний.
Бен подивився на нього з надією:
— Ти зможеш проводити нас туди?
— Звичайно, — Луї Довгохвостий знизав плечима. — Хіба що мій літак не встигатиме за драконом!
— Мабуть, справді не вженеться! — Лунг висунув із печери довгу шию, позіхнув і з цікавістю подивився згори вниз на товстого щура. Луї, зойкнувши, присів із переляку.
— Він… він… — пробелькотів щур, — більший, аніж я думав.
— Середнього розміру, — відрубала Сірчана шкурка. — Бувають дракони крупніші й дрібніші за його.
— Лунгу, це Луї, — пояснив Бен, — племінник Гільберта Довгохвостого. Правда, чудовий збіг? Луї може проводити нас до монастиря.
— Збіг — це добре сказано, — пробурмотів Луї, все ще не зводячи очей з дракона. — Я тільки через вас опинився в цих горах.
— Ти правий! — вигукнув Мухоніжка. — Це не збіг! Це передвістка.
— А що це таке? — перепитала Сірчана шкурка. — Зустріч, яка передбачена долею, — сказав Мухоніжка. — Те, що повинно було трапитися. Я бачу у цьому добру, дуже добру ознаку.
— Ага, ясно, — Сірчана шкурка знизала плечима. — Називай, як хочеш, але, у всякому разі, Луї допоможе нам вибратися звідси, — вона глянула на небо. — Тільки ми повинні вилетіти якомога раніше — місячну росу треба приберегти на крайній випадок. Вилітаємо, щойно зійде місяць. Усі згодні?
Лунг кивнув.
— А Роберта Довгохвостого ти теж знаєш? — запитав він Луї. — Він тобі, мабуть, доводиться дядьком.
— Звичайно, знаю, — Луї зіскочив із мапи, щоб Бен міг її скласти. — Зустрів якось на сімейному святі. Тоді я й почув уперше про драконів.
— А тут? — запитав Бен, збуджено нахиляючись вперед. — Тут, у горах, ти не бачив драконів?
— Тут? — Луї Довгохвостий похитав головою. — Ні, тут навіть їхнього кінчика хвоста не бачив. Хоч облетів кожен закапелок. Можете мені повірити. Я знаю, чого ти питаєш. Ви шукаєте Поділ неба. Можу вам сказати одне — я такого місця не бачив. Вкритих снігом вершин тут повно. Але драконів немає. Ані сліду, ніде.
— Цього… цього не може бути, — насилу вичавив Бен. — Я бачив ту долину! І дракона у величезній печері!
Луї Довгохвостий недовірливо подивився на нього.
— Де ти її бачив? — запитав він. — Знову в оці цього твого джина? Повір мені, хлопче, ніяких драконів тут немає. Монастирі, корови, трохи людей — і більше нічого. Ні-чо-го.
— Я бачив долину між снігових вершин, вкритих туманом. І печеру незвичайної краси! — вперто мовив Бен. Але Луї знову похитав головою:
— Тут сотні долин, а снігових вершин стільки, що можна з’їхати з глузду, якщо спробувати їх полічити. Але дракони? Драконів точно немає. Ти вже вибач. Саме це я збираюся розповісти дядькові Гільберту. Його просто не існує, цього Подолу неба. Не існує прихованої від світу долини драконів. Усе це — просто красива казка.