— Справді, — сказав Бен, озираючись. Більшість картин на стінах зображували постаті з безліччю рук. — Що б це значило?
— Ідіть сюди, погляньте на це! — вигукнув професор. — Це залишив тут свого часу Володар драконів!
Лама підвів їх до невеликої дерев’яної скрині, що стояла в ніші поряд із вівтарем молитовного залу.
— Це, — знову переклав Мухоніжка, — священне місячне каміння, яке подарував монастирю Володар драконів. Воно приносить щастя та здоров’я і не допускає сюди, у долину, злих духів.
Камені були білими, як молоко, завбільшки приблизно з кулак Бена. Вони мерехтіли зсередини, наче в них таїлося місячне сяйво.
— Розбий сяйво місяця! — прошепотів Бен, глянувши на Лунга. — Пригадуєш? Як ти гадаєш, джин мав на увазі саме один із цих каменів?
Дракон задумливо похитав головою. Барнабас Візенгрунд переклав ламі те, що сказав Бен. Чернець усміхнувся і глянув на хлопчика.
— Лама каже, — зашепотів Бену на вухо Мухоніжка, — що після ранкової трапези він поверне Володареві драконів те, що йому належить. Щоб він зробив із цим те, для чого з’явився сюди.
— Це означає, що він дасть мені один із священних каменів? — Бен подивився спершу на Лунга, потім на ламу. Чернець кивнув.
— Так, я думаю, ти зрозумів його правильно, — сказав Барнабас Візенгрунд. Бен ніяково вклонився ченцеві:
— Дякую. Це дуже люб’язно з вашого боку. Але чи не зникне щастя, якщо я його розіб’ю?
Професор переклав ламі запитання Бена. Чернець голосно засміявся. Він узяв Бена за руку і повів за собою.
— У жодному з каменів не міститься стільки щастя, — переклав Мухоніжка, — скільки приносить поява дракона. Але ти мусиш вдарити сильно, щоб місячний камінь справді розбився, бо ті, кого ти хочеш цим викликати, сплять довго і міцно. Після сніданку я покажу тобі голову дракона.
Бен із подивом подивився на ченця.
— Це ви йому все розповіли? — тихо запитав він професора. — Я маю на увазі все, що сказав джин?
— Цього навіть не треба було робити, — шепнув у відповідь Барнабас Візенгрунд. — Він без того усе знав. Ти, схоже, виконуєш пророцтва одне за одним. Ти опинився в центрі дуже давньої історії, мій хлопчику.
— Неймовірно! — пробурмотів Бен і озирнувся на скриню з місячним камінням.
Потім всі вони вийшли слідом за ламою надвір, де сонце вже вставало червоною загравою з-за вкритих снігом вершин. Між монастирськими будівлями сновигало тепер безліч ченців. Бен із подивом помітив, що деякі з них навіть молодші за нього.
— У них тут навіть діти, — шепнув він Барнабасу Візенгрунду.
— Ну звичайно, — відповів професор. — Люди тут вірять, що ми проживаємо на цій планеті кілька життів. І тому будь-хто з цих дітей може бути насправді старший за найстарішого з тутешніх ченців. Цікава ідея, чи не так?
Бен розгублено кивнув.
Раптом мирне сновигання на монастирській площі припинилося. Лунг висунув довгу шию з дверей дюкхангу. Більшість ченців застигли як укопані. Лама підніс руки вгору і крикнув юрбі кілька слів.
— Він каже, — зашепотів Мухоніжка, — що щастя сиплеться з луски Лунга, як місячне сяйво, і що ви із Сірчаною шкуркою — їздці на драконі, яким потрібна їхня допомога.
Бен кивнув і подивився на мешканців монастиря, які споглядали дракона з подивом, але без страху.
— Бен, — шепнув йому Барнабас Візенгрунд, — на сніданок тут дадуть цампу — підсмажену ячмінну муку — і гарячий чай із маслом. Це взагалі-то зразок здорового харчування, і їжа ця дуже корисна на таких висотах, але людині, яка куштує її в перший раз, запросто може стати погано. Хочеш, я вибачусь за тебе, і ти підеш снідати до Гіневер? У неї напевно знайдеться для тебе більш смачний сніданок.
Бен глянув на ламу. Той зустрів його погляд, посміхнувся у відповідь і зашепотів щось на вухо Мухоніжці.
— Лама каже, — переклав гомункулус, — що він трохи розуміє вашу мову, і що тебе, Володарю драконів, анітрохи не вважатимуть нечемним, якщо ти відмовишся від цампи і чаю з маслом, щоб скласти компанію розумній дочці професора.
— Дякую, — сказав Бен, усміхаючись ламі у відповідь. — Мухоніжко, перекажи йому, будь ласка, що мені тут дуже подобається і… — він подивився на гори, що здіймалися з іншого боку долини, — і що я почуваюсь тут немов удома, хоча тут усе зовсім інакше, аніж там, звідки я родом. Зовсім інакше. Скажи йому це, добре? Тільки якось гарно.