– Там був корабель. Он там. Ти пообіцяв пильнувати вогню і дав йому погаснути!
Він ступив крок до Джека, який обернувся і вже дивився йому в очі.
– Вони б нас помітили. Ми б поїхали додому…
І стільки було гіркоти в цих словах, що Роха в нестямі від страшної втрати забув про страх. Він пронизливо заверещав:
– Ти і твоя кров, Джек Мерідью! Ти і твоє полювання! Ми могли б поїхати додому…
Ральф відштовхнув Роху вбік.
– Тут я ватажок, і ти маєш робити те, що я наказую. Ти тільки просторікуєш. Ти навіть не вмієш ставити куренів… тобі б тільки полювати, а вогонь загасає…
Він відвернувся і на хвилину замовк. І знову голос йому трохи не зірвався від надміру горя.
– Там був корабель…
Один з найменших мисливців заплакав. Гнітюча правда поступово доходила до всіх. Джек, який колупав ножем свиню, був червоний як рак.
– Робота дуже велика. Ми потребували всіх.
Ральф обернувся.
– Закінчили б курені, і ти б мав усіх. Але ти хотів полювати…
– Нам треба м’яса.
Джек підводився із закривавленим ножем у руці. Два хлопці стояли віч-на-віч. Блискучий світ полювання, пошуку, непогамовних веселощів, спритності і світ туги й загнаного у безвихідь здорового глузду. Джек переклав ніж у ліву руку і розмазав на лобі кров, відкидаючи прилипле до нього пасмо.
Роха завів знову:
– Ти не мав права покидати вогонь. Ти обіцяв пильнувати за димом…
Вигук Рохи і схвальний крик деяких мисливців довели Джека до сказу. З його голубих очей сипонули блискавки. Він ступив крок уперед, нарешті маючи нагоду на комусь відігратися, і кулаком стусонув Роху в живіт. Роха аж охнув і сів. Джек стояв над ним. Голос його виказував лють від пережитого приниження.
Ральф теж ступив уперед, а Джек зацідив Росі по голові. З Рохи злетіли окуляри й дзенькнули об камінь. Від жаху Роха заверещав:
– Мої окуляри!
Він плазував по землі, обмацуючи каміння, та Саймон випередив його і подав окуляри. Пристрасті, що били страхітливими крилами на вершині гори, розривали Саймона.
– Одне скельце розбите.
Роха схопив окуляри і начепив їх. Люто подивився на Джека.
– Я не можу без окулярів. Тепер я одноокий. Ну, стривай…
Джек рушив на Роху, а той видерся на великий камінь і сховався за ним. Виткнув звідти голову і глянув на Джека, зблиснувши одним скельцем.
– Тепер я одноокий. Ну, стривай…
Джек перекривив його плаксивий голос і те, як він перелазив через камінь.
– Ну стривай!..
І Роха, і вся ця пародія були до того смішні, що мисливці розреготалися. Джек відчув заохоту. Він знову перекривив Роху, знялася буря істеричного сміху. Навіть Ральф із прикрістю відчув, що вуста його скривилися; він розізлився на себе за свою слабість.
– Це підлий жарт, – прошепотів.
Джек перестав викаблучуватися і повернувся до Ральфа. Майже прокричав у відповідь:
– Добре, добре!
Обвів поглядом Роху, мисливців, Ральфа.
– Мені прикро. За вогонь. Ну от. Я…
Він виструнчився.
– Пробачте мені.
Мисливці загули, захоплені його шляхетністю. Певна річ, вони вважали, що Джек учинив правильно, що він переміг своїм великодушним вибаченням, а Ральф, як не дивно, програв. Вони ждали гідної відповіді.
Одначе така відповідь у Ральфа не виходила. Його обурив цей Джеків словесний трюк на додачу до його провини. Вогонь погас, корабель проплив. Невже вони не розуміють? Замість гідної відповіді він видавив з горла люті слова:
– Це підлий жарт.
Всі на вершині гори мовчали, лише морок заслав Джекові погляд і відразу зник.
На закінчення Ральф роздратовано буркнув:
– Ну, гаразд, розпалюй вогнище.
Напруження трохи спало, коли з’явилася справжня робота. Ральф більше нічого не казав і нічого не робив, просто стояв і дивився на попіл під ногами. Джек метушливо бігав довкола. Віддавав команди, співав, кидав якісь слова мовчазному Ральфові, слова, що не потребували відповіді й не могли викликати сварки, а Ральф усе мовчав. Ніхто, навіть Джек, не насмілився попросити його відійти, зрештою їм довелося складати вогнище на кілька ярдів далі й на значно гіршому місці. Так Ральф утвердив своє лідерство і не вигадав би кращого способу, навіть якби думав декілька днів. Перед цією зброєю, такою незрозумілою і такою потужною, Джек був безсилий і кипів, сам не відаючи чого. Коли склали вогнище, вони опинилися по різні боки від високої купи.
Напруження постало знов, коли дійшло до того, щоб підпалити вогнище. Зробити це Джекові було нічим. І ось, на власний подив, Ральф підійшов до Рохи, скинув з того окуляри. Навіть сам Ральф не помітив, як та нитка, що урвалася між ним і Джеком, міцніше зв’язала його з іншим хлопцем.