– Річ ось у чім – нам потрібні збори.
Всі мовчали, та на обличчях, звернених до Ральфа, була увага. Він помахав рогом. З власного досвіду знав, що такі основоположні заяви, як ця, варто повторити принаймні двічі, щоб дійшло до кожного. Треба сидіти, привернувши всі погляди до рога, і кидати слова, наче тверді округлі камінці, в групки хлопців, що посідали навпочіпки перед ним. Він шукав у думці простих слів, щоб навіть малюки зрозуміли, про що йдеться на зборах. Можливо, згодом досвідчені в дискусіях Джек, Моріс, Роха вживуть усього свого мистецтва, щоб збити збори на манівці, але тепер, на самому початку, треба ясно викласти предмет дебатів.
– Нам потрібні збори. Не для забавки. Не для того, щоб падати з колоди, – малюки, що обсіли колоду-гойдалку, захихотіли й перезирнулися, – не для жартів, – він підніс ріг, силкуючись знайти відповідне слово, – і не для того, щоб змагатися, хто розумніший. Зовсім не для цього. А для того, щоб сказати всю правду.
На хвилину замовк.
– Я пішов прогулятися. Ходив сам і думав, що з нами буде. Я знаю, що нам потрібно. Це збори, щоб сказати всю правду. І от я кажу.
Він знову на хвилину замовк і машинальним рухом відгорнув назад волосся. Учинивши свій невдалий протест, Роха навшпиньки підійшов до трикутника і приєднався до всіх.
Ральф провадив:
– У нас було багато зборів. Усі люблять говорити і збиратися гуртом. Ми щось постановляємо. Але ніхто тих постанов не виконує. Вирішили приносити з річки воду в кокосових горіхах і тримати їх під свіжим листям. Так було кілька днів. Тепер води немає. Шкаралупи порожні. Всі п’ють з річки.
Знявся схвальний гомін.
– Нема нічого поганого в тому, щоб пити з річки. Я сам краще поп’ю води там, де водоспад, ніж із гнилої кокосової шкаралупи. Але ж ми постановили носити воду. І не носимо. Сьогодні було тільки дві повні шкаралупи.
Він облизав губи.
– Тепер про хатки. Про курені.
Знову загули й стихли.
– Здебільшого ви спите в куренях. Сьогодні вночі, крім Ерікісема, що чергують коло вогню, ви всі будете там спати. Хто поставив курені?
Враз зчинився гамір. Курені ставили всі. Ральфові довелося ще раз помахати рогом.
– Зачекайте хвилину! Я маю на увазі – хто ставив усі три курені?! Перший ставили гуртом, другий – тільки нас четверо, а останній, он той, будували тільки ми з Саймоном. Через те він і хитається. Ні. Не смійтеся. Знову піде дощ, і цей курінь упаде. А в дощ усі курені нам будуть потрібні.
Він зупинився і відкашлявся.
– І ще одна річ. Ми вирішили, що в тих скелях, прямо за ставком, у нас буде вбиральня. Теж дуже розумно. Приплив вимиває те місце. І ви, малюки, це знаєте.
Тут і там почулися смішки, дехто швидко ззирнувся.
– А тепер усі ходять, де хочуть. Навіть коло куренів і коло плити. От ви, малюки, рвете плоди; коли вам припече…
Збори зареготали.
– Кажу, коли вам припече, йдіть хоча б далі від плодів. Це неподобство.
Знову залунав сміх.
– Я сказав, це неподобство!
Він обсмикав свою задубілу сорочку.
– Це справді неподобство. Коли вам припече, тоді гайда берегом до скель. Ясно?
Роха сягнув рукою по ріг, але Ральф похитав головою. Цю промову він спланував пункт по пунктові.
– Нам усім знову доведеться ходити до тих скель. Тут стає дуже брудно. –, Він замовк. Збори, передчуваючи вибух, чекали в напруженні. – А тепер – про вогонь.
Ральф тяжко, майже зі стогоном, зітхнув, його зітхання луною відбилося серед слухачів. Джек почав рубати ножем оцупок дерева, потім щось прошепотів Робертові, той відвернувся.
– Вогонь – найголовніше на острові. Якщо ми не будемо пильнувати вогню, нас урятують хіба що чудом. Невже так важко підтримувати вогонь?
Він простяг перед собою руку.
– Подивіться! Скільки нас! І все ж ми не можемо підтримувати вогонь, щоб весь час був дим. Хіба ви не розумієте? Хіба не бачите, краще… краще померти, ніж допустити, щоб вогонь погас!
Мисливці ніяково захихотіли. Ральф запально звернувся до них:
– Ви, мисливці! Можете сміятися! Але кажу вам – дим важливіший за ваших свиней, скільки б ви їх не вбили. Це всі розуміють? – Він широко розвів руки і повернувся лицем до трикутника: – Ми повинні втримати дим – або вмерти.
Він замовк перед тим, як перейти до наступного пункту.
– І ще одна річ.
Хтось гукнув:
– Надто багато цих речей.
Почувся схвальний регіт. Ральф наче й не помітив цього.