– Всі ці розмови! – вигукнув Ральф. – Розмови, розмови! А хто їх захотів? Хто скликав збори?
Червоний, з відвислим підборіддям, Джек спідлоба глянув на Ральфа.
– Ну гаразд, – сказав значуще й погрозливо, – гаразд.
Однією рукою він притис ріг до грудей, а другу звів догори, розтинаючи повітря вказівним пальцем.
– Хто вважає, що Ральф не повинен більше бути ватажком?
З надією він обвів поглядом хлопців, що посідали довкола. Ті завмерли. Під пальмами запала мертва тиша.
– Піднесіть руки, – з притиском сказав Джек, – хто не хоче, щоб Ральф залишався ватажком?
Стояла тиша, напружена, тяжка, ганебна. Кров поволі відступала від Джекового обличчя, потім знов ударила зненацька й болісно. Він облизав губи й відвернувся, щоб ні з ким не стрітися поглядом.
– Хто з вас вважає…
Голос його зірвався. Ріг затремтів у руках. Він відкашлявся і сказав голосно:
– Ну гаразд.
Він обережно поклав ріг на траву під ногами. З кутиків очей покотилися сльози приниження.
– Я більше не бавлюся. З вами.
Тепер уже майже всі хлопці потупилися, дивилися на траву під ногами. Джек знову відкашлявся.
– Більше я вам з Ральфом не компанія…
Він кинув погляд на колоди праворуч, наче рахуючи мисливців, що раніше були хором.
– Відтепер я буду один. А він хай сам собі ловить свиней. Хто захоче полювати разом зі мною, нехай приходить до мене.
Спотикаючись, він кинувся геть від колод, складених трикутником, до спуску на білий пісок.
– Джеку!
Джек повернувся і глянув на Ральфа. На мить зупинився, а тоді крикнув пронизливо й люто:
– Ні!
Він сплигнув з плити й побіг уздовж пляжу, не помічаючи, що сльози котяться градом. Ральф дивився йому вслід, доки Джек не пірнув у ліс.
Роха кипів від обурення.
– Ральфе, я ж казав тобі, а ти тільки стояв, як той…
Ральф дивився на Роху і не помічав того, тоді тихо промовив сам до себе:
– Він повернеться. Сяде сонце, і він повернеться. – Глянув на ріг, що опинився в Рошиних руках. – Ти чого?
– Ну от!
Роха збагнув, що його докори не досягають мети. Він знову протер скельце і вернувся до своєї теми.
– Можна обійтися і без Джека Мерідью. Крім нього, на острові є ще й інші. Тепер, коли ми знаємо, що звір існує насправді, хоч я не дуже в це вірю, треба триматися ближче до плити; а отже, не так він і потрібен зі своїм полюванням. Тож тепер треба нарешті вирішити, що й до чого.
– На це нема ради, Рохо. Ми нічого не вдіємо.
Якусь мить вони сиділи в гнітючій тиші. Тоді встав Саймон і взяв ріг у Рохи, що з подиву навіть забув сісти. Ральф поглянув на Саймона.
– Саймоне! Ну, що ти тепер скажеш?
Глузливі смішки майнули колом, Саймон зіщулився.
– Я думаю, рада має бути. Щось ми…
І знову від хвилювання, що доводиться говорити перед зборами, йому відібрало мову. В пошуках допомоги та співчуття він вибрав Роху. Саймон повернувся до нього, притискаючи ріг до засмаглих грудей.
– Я думаю, треба зійти на гору.
Всі аж здригнулися від жаху. Саймон затнувся і повернувся до Рохи, який дивився на нього з іронією та нерозумінням.
– Навіщо лізти нагору до цього звіра, коли Ральф і ті двоє були там і нічого не вдіяли?
У відповідь Саймон прошепотів:
– А що залишається?
Закінчивши, він дозволив Росі взяти ріг. Потім відійшов від усіх якнайдалі і сів.
Тоді заговорив Роха – з певністю і навіть, можна б подумати, якби не поважність становища, з утіхою.
– Я вже казав, без декого можна обійтися. А тепер я кажу, треба вирішити, як бути. Думаю сказати вам те, що, мабуть, збирається зараз сказати Ральф. Дим – найважливіша річ на острові, а диму без вогню не буде.
Ральф нетерпляче поворухнувся.
– Ні, ні, Рохо. Нема в нас вогню. На горі сидить оте… І нам краще бути тут.
Роха підняв угору ріг, наче хотів надати більшої ваги дальшим словам,
– Вогню нема на горі. А чом не розпалити вогонь тут, унизу? Можна розікласти вогонь на отих скелях. Навіть на піску. Дим від нього буде такий самий.
– Правда!
– Дим!
– Коло купальні!
Хлопці заторохтіли. Тільки в Рохи вистачало сміливості розуму, щоб запропонувати перенести вогонь з гори.
– Отже, у нас тут буде вогонь, – сказав Ральф. Він озирнувся. – Можна розкласти його отут, між ставком і плитою. Звичайно…
Він затнувся, насупився, почав розмірковувати, несвідомо кусаючи нігті.
– Звичайно, дим звідси буде видно гірше, не так уже далеко. Зате не треба підходити близько, підходити близько до…
Інші все чудово зрозуміли і закивали. Наближатися не доведеться.