Підтята спекою, свиня впала, і мисливці навалилися на неї зверху. Від жахливого нападу з невідомого світу вона оскаженіла; верещала, хвицялася, а повітря було повне поту й крику, крові й страху. Роджер бігав навколо купи тіл і штрикав списом, як тільки йому відкривався шматочок свинячої плоті. Джек лежав на матці і завдавав їй ударів ножем. Роджер знайшов, куди вколоти своїм вістрям, і почав удавлювати його, натискаючи цілим тілом. Дюйм по дюймові спис грузнув у тілі все глибше, а нажахане кувікання переростало в пронизливий лемент. Нарешті Джек знайшов горло, і гаряча кров бризнула йому на руки. Свиня знесило звалилась під ними, і вони лежали на ній згори, обважнілі й задоволені. А посеред галявини, як і раніше, танцювали, поглинуті лише собою, метелики.
Аж ось збудження від убивства вгамувалося. Хлопці відступили назад, Джек звівся й простяг руку.
– Подивіться!
Джек захихотів, замахав долонями, з яких Стікала кров, хлопці зареготали. Потім Джек схопив Моріса й розмазав кров тому по щоках. Роджер почав витягати свого списа, і тоді хлопці помітили, куди він поцілив. Роберт уклав усе в одну фразу, яку сприйняли вибухом сміху.
– Прямо в гузно!
– Ти чув?
– Ти чув, що він сказав?
– Прямо в гузно!
Цього разу головні ролі зіграли Роберт із Морісом; Морів так кумедно наслідував спроби свині ухилитися від нещадного списа, що хлопці плакали зо сміху.
Та набридло й це Джек витер об камінь скривавлені руки. Тоді взявся до свині, розпоров їй черево і почав виймати гарячі сувої кольорових кишок, скидаючи їх на купу. Інші дивились. Він працював і примовляв:
– М’ясо заберемо на берег. Я піду до плити і запрошу їх на бенкет. Щоб не гаяти часу.
Озвався Роджер:
– Ватажок…
– Га?
– Як ми розведемо вогонь?
Джек сів навпочіпки і похнюплено дивився на свиню.
– Наскочимо на них зненацька і захопимо вогонь. Зі мною підуть четверо: Генрі, ти, Біл та Моріс. Розмалюємо щоки, підкрадемося. Роджер нехай хапає головешку, поки я говоритиму. Решта хай несе оце туди, де ми зустрілися. Там і розкладемо вогонь. А потім…
Він замовк, устав і поглянув на тіні під деревами. Голос його був тихіший, коли він озвався знову:
– Але ми залишимо частину здобичі для…
Знов укляк і заходився орудувати ножем.
Хлопці юрмилися навколо. Через плече він кинув до Роджера:
– Загостри палицю з двох кінців.
Нарешті він підвівся, тримаючи в руках свинячу голову, з якої капотіла кров.
– Де палиця?
– Ось.
– Застроми її в землю. Ага тут камінь. Ну, застроми в щілину. Сюди.
Джек підняв свинячу голову, насадив її м’яким горлом на загострену палицю, що пробила горлянку й виткнулася з рила. Відступив на крок, а голова залишилася висіти, по палиці тонкою цівкою збігала кров.
Хлопці мимоволі відсахнулися, у лісі було дуже тихо. Вони дослухалися, але чулося тільки, як гули мухи навколо викинутих нутрощів.
Джек прошепотів:
– Беріть свиню.
Моріс та Роберт настромили тушу на рожен, підняли цю мертву ношу й приготувалися йти. Вони стояли в тиші над калюжею засохлої крові, несподівано їхній вигляд виказав переляк.
Джек сказав голосно:
– Голова – для звіра. Це – подарунок.
Тиша прийняла дарунок і вселила страх. Голова стирчала на палі й немов усміхалася каламутними очима, на зубах чорніла запечена кров. І враз щодуху всі помчали геть через ліс до відкритого берега.
Саймон залишався на місці – маленька брунатна постать, захована в листі. Навіть заплющивши очі, він бачив свинячу голову на палі. Її приплющені очі заволокло безмежним цинізмом дорослого життя. Ті очі переконували Саймона: все – погане.
– Я знаю.
Саймон зауважив, що сказав це вголос. Швидко розплющив очі. Голова вдоволено щирилася, облита химерним світлом, байдужа до мух, до випатраних нутрощів, навіть до тієї зневаги, з якою її наколото на палю.
Він відвів очі й облизав сухі губи.
Дарунок для звіра. А що як звір по нього прийде? Здається, голова з ним погодилась. “Біжи, – мовчки говорила голова, – вертайся до своїх. Ну певно ж, вони просто пожартували, навіщо перейматися? Просто тобі зле, та й годі. Ну, розболілася голова, може, з’їв що. Йди собі, дитино”, – мовчки приказувала голова.