На північ від Охриди серед гір височить гора, яку люди й досі називають горою Симеона, там, кажуть, славетний каган-імператор збирав своїх боляр і боїлів, коли хотів радитись з ними перед новим походом.
Це - чудове місце, там з високих полонин видно Пологи на півночі, Овче Поле за Вардаром на сході, Преспу на півдні, Гомор на заході - гори та й гори, ущелини, ріки, темні ліси, хмари, що повзуть і повзуть схилами.
Самуїл любив цю гору, не раз залишав Охриду, прямував з невеликою дружиною ущелиною Чорного Дрина на північ, біля Струга звертав праворуч, піднімався крутими стежками, над якими схилялись сосни й смереки, все вище й вище, доїжджав до полонин гори Симеона.
У вечірні години тут панували тиша й спокій, повітря було таке чисте, що аж світилось, навкруг, ніби на чоті, стояли гори, велике багряне сонце опускалось за Гомор, а ген за ним пломеніли води Адріатичного моря.
- Дивись! Дивись! - говорив Самуїл сину своєму Гавриїлу. - Яка красна наша Болгарія... Клянись, клянись завжди її любити, а буде потреба - життя віддати за неї.
Імператор Василь розуміє, яка загроза нависла над Візантією. Якщо імперія не витримає боротьбу з Самуїлом, на Візантію піде Русь, слідом за ними рушать Угорщина, Чехія, Польща, Німецька імперія, Мала Азія.
І Василь жене до своїх легіонів усе чоловіче населення фем, витрачає останній динар, щоб озброїти, одягнути й нагодувати легіони, він піде на будь-яку жертву, аби купити мир з іншими землями, обідравши весь Великий палац, збирає дари й посилає василіків у Кведлінбург, Грузію, Вірменію, в городи Італії, щоб обдурити, приспати сусідів.
Імператор не вірить своїм полководцям і тому оголошує, що сам поведе військо проти Самуїла. Закінчивши всі збори, він велить покликати до себе диякона Льва, що відомий у Константинополі як добрий історик - він записував подвиги Никифора Фоки, Іоанна Цимісхія, за що одержав від останнього срібну чорнильницю.
- Ти, дияконе, підеш зі мною в похід проти місян* (*Місія, місяни - Болгарія, болгари (гр.).) і, надіюсь, достойно опишеш перемогу ромейського воїнства.
Диякон Лев - немолодий уже, сивий чоловік у темному чернечому одязі, з горбатим носом і довгими темними вусами - низько вклоняється імператору Василеві, - сидячи на коні, він їздив уже взап'ять за померлими імператорами, що ж, він згоден супроводжувати ще й імператора Василя.
Імператор Василь вів свої легіони не туди, де сиділи коміт Самуїл і кесар Роман, не на Охриду й Скопле, - ні, рівним шляхом, що веде з Константинополя на Аркадіополь, на Адріанополь, клісурами в Родопах, а далі до древньої столиці Симеона Средця посуваються його легіони.
Здається, що імператор робить божевільний крок, - по ліву руку в нього залишаються всі головні сили Самуїла, які можуть прорватись у Фракію й підступити до самого Константинополя, попереду в нього - неприступні пасма гір, де тільки в одному місці - крізь Троянові ворота - можна пробитись на північ, біля цих воріт і скрізь праворуч стоїть, як це достеменно відомо Василеві, військо Аарона.
Але імператор Василь веде своє військо далі й далі, минає зруйновану Цимісхієм Преславу, прямує долиною ріки Топольниці, наближається до Троянових воріт.
Що ж трапилось? Важка хода легіонів збуджує луну в горах, полки імператора Василя, що то підіймаються крутими стежками, то спускаються в долини, видно з усіх гір і полонин, з високих стін Трояна, які перерізують гори й долини, з воріт, які охороняють війська коміта Аарона...
Стіни мовчать, Троянові ворота відчинені, біля них немає воїв, і легіони імператора Василя, як бурхлива ріка, вливаються в них, прямують на Средець.
Невідомо, як це сталось, але війська імператора Василя переможно ідуть на північ, близько вже й Средець, а коли він упаде, тоді легіонам Василя відкриється шлях і на захід, вони вийдуть на долину, де тече Морава й Дрина, з півночі вдарять на Скопле й Охриду, з моря ж від Сопуні й Ларисси рушать інші, свіжі легіони.
Проте тиша війни підступна й Зрадлива. Якщо в повітрі не свистять ворожі стріли - десь вої готові їх пустити; не дзвенить меч, але він уже напевно вийнятий з піхов, - легіони імператора, що посувались у безмов'ї далі й далі на північ, навіть лякала ця тиша.
Тільки імператор Василь не відчував тривоги - попереду й позаду важким кроком посувались таксіархії* (*Таксіархія - тисяча воїв.) піхоти, банди фем* (*Банди фем - військо з областей.), його самого оточували полки безсмертних, корона, честь, слава імператора були в повній безпеці.
Після кількох днів походу імператор вирішив навіть дати перепочинок своїм воям, прагнув спочити після довгого перебування в сідлі й сам.