Тут було що поїсти, від чого упитись, дуже швидко образи й сварги потонули на дні келихів, корчаг, братин, незабаром з вікон полилась і залунала над морем величальна пісня.
5
Того ж дня князь Володимир, у білому платні, з непокритою головою, мечем біля пояса, разом з воєводами й боярами побував у полках комонних, що стояли за городом і вже готові були вирушати в далеку дорогу, спустився до затоки Символів, де зібрались події.
На березі затоки кипіла робота - там навантажували на події дань, яку привезли з Константинополя, й ту, яку князь Володимир вирішив узяти з переможеного Херсонеса.
Йому хотілося б багато чого взяти тут, у Херсонесі, - чудові мусії із забутих храмів, що були привезені ще з городів Еллади, мармурові статуї з тих же часів, які повалені лежали за стінами города над морем, дивні ікони старого письма, на яких боги малювались, ніби живі люди, - у столиці Кліматів можна було знайти чимало диковин тогочасного світу.
Але на одну та навіть і на десять подій не візьмеш усього, що вабило око й тішило душу князя Володимира; промине ще багато літ, доки багатства, створені майстрами світу, широкою рікою полинуть на Русь; промине ще більше літ, і тоді світ здивується і замре перед багатствами душі руської людини...
У цей же час на одну з подій з гучними криками вої тягли вилиті з бронзи постаті диких коней, яких приборкували сміливі наїзники, на іншу вантажили мармурові статуї - далеку пам'ять Еллади. Мали роботу й священики, що обережно укладали на лодії ікони, сосуди церковні.
Єпископ Анастас наполягав узяти з собою до Києва й мощі одного святого, що лежали в херсонеському соборі.
- Цей святий - папа римський?! - здивувався князь Володимира
- Святий Климент справді був папою римським, але його вигнали з Риму, все своє життя він провів у Херсонесі, де й помер.
Мощі папи Климента поклали на одну з подій.
Довго розмовляв князь Володимир і з зодчими Херсонеса, у яких давно не було роботи в рідному городі, деякі з них згоджувались їхати одразу до Києва, щоб будувати храми й палаци, інші обіцяли прибути на Русь пізніше.
- Нам щастить, - поглядаючи на небо, хмари й море, говорив старшій своїй дружині Володимир, - завіяв східний вітер, а тутешні люди повідають, що коли він почався, то вже й віятиме, швидко пожене наші лодії до гирла Дніпра. Завтра на світанні підемо на лодіях у море, комонне військо може рушати й нині на ніч, щоб швидше проминути Хозарську переправу, виїхати в поле. Там, - князь Володимир простягнув руку на північ моря, - біля острова Григорія комонники нехай ждуть, щоб допомогти нам, лодії-бо наші нині, - він показав на воїв, що тягли бронзових коней, - важкі суть... Вище ж порогів будемо радитись, як вирушати до Києва-города.
Залишивши Херсонес, лодійне воїнство князя Володимира, туго нап'явши вітрила, під полуденним вітром обійшло Клімати, перетяло Керкентиду, зібралося на білих берегах в узлучині моря й повільно стало підійматись Дніпром угору.
Між цими лодіями плив і княжий насад, що мав двадцять гребців. На кормі поверх настилу побудований був справжній теремок з двома покоями; гребці ж і слуги жили й покотом спали під настилом просто на днищі.
У той час, коли лодійне воїнство посувалось морем і Дніпром, комонне військо ще швидше проминуло Хозарську переправу, як вихор, промчало Диким полем, зупинилось і ждало князя на лівому березі Дніпра, напроти острова Григорія.
Майже тиждень після цього, працюючи з ранку до пізньої ночі, волокли вони разом лодії понад порогами, підкладаючи під днища котки, штовхаючи їх руками, плечима, грудьми, обливаючись потом, з великим трудом перемагаючи кожну п'ядь.
Нарешті пороги залишились позаду - тепер до Києва стелився битий шлях у полі для комонного війська, рівне, спокійне плесо Дніпра - для лодій, на яких їхали воїнство і князь Володимир із жоною Анною.
Князь Володимир розповів цариці Анні про подальшу дорогу:
- Ми проминули пороги й тепер рушили просто до города Києва - частина воїнства на конях, інша - в подіях.
- Надіюсь, ми з тобою будемо їхати в лодії? - запитала Анна.
- Ти будеш їхати, як і досі, в лодії, - відповів їй князь, - а я буду з комонним військом.
- Ти залишиш мене саму?
- О ні, тепер я не залишу тебе, - посміхнувшись, сказав Володимир, - але мушу бути в Києві раніше, ніж туди прибудуть лодії.