Проте Добриня одгонив ці думки - що київському боярству Новгород, їм, звичайно, краще мати тут слухняного посадника, аніж ще одного князя; з новгородськими боярами й воєводами Добриня був суворий, невмолимий, але самі вони такі ж суворі й невмолимі, того, що беруть від Добрині, не візьмуть від князя, ні, вони просили колись у Святослава сина-князя, під знаменом Володимира вони здобули честь, славу, багатство, але не стануть рубати сука під собою, не просять у Володимира сина...
Від Рути не сховалось, що Добриня схуд, змарнів, став погано спати.
- Що з тобою, муже мій? - запитала вона якось уночі, помітивши, що Добриня довго перевертався з боку на бік, потім сів на ложі, випив повний кухоль квасу... - Може, тобі щось болить - печія чи знову поперек?
- Ні, нині нічого не болить, - відповів Добриня, і в півтемряві Рута побачила його скуйовджене волосся, великі очі, що сполохано дивились на вікно. - А от лежу, не спиться.
- А чому? - Рута сіла поруч з ним, поклала руку на шерхку, зморшкувату його шию.
- Син Володимира Вишеслав їде сюди князем. Не знаю, чому київський князь посилає його сюди, не відаю й того, як мені з ним бути?
- А ти не думай про це, - спокійно промовила Рута. - Ти в Новгороді свій, перший боярин, у тобі вся сила. А князь - що він, без тебе не ворухнеться, без тебе і князем не буде.
Рута говорила правду, чи Вишеслав, чи будь-який інший син Володимира - що вони без нього?! А все ж на душі в Добрині було тоскно, якось пусто - Рута нагадала, і от він відчув, як його справді мучить печія, ниє поперек. Ні, не той нині Добриня, яким був колись, уже підкралась до нього й починає одолівати невблаганна старість.
І ще відчув Добриня в цю пізню годину ночі невиразну тугу за далекою минувшиною, в півтемряві терема над Волховом стало йому чомусь так самотньо...
- Дай мені грудочку крейди, - сказав Добриня, - бо справді мучить печія.
Рута встала з ложа, дістала з каді грудочку крейди, набрала ще з діжки й кухоль квасу. Добриня розгриз цю грудочку, запив.
- Ніби стало й легше, - промовив він. - Почекай-но, Руто, здається, вдарила сторожа?! Так і є, треба вже вставати.
У кутку Рута роздувала жар, запалювала свічу.
Коли скресли Волхов і Ловать, прибув до Новгорода князь Вишеслав.
Повідомлені зарані гінцями, Вишеслава зустрічали аж на Ільмень-озері на десяти учанах посадник Добриня з воєводами Спиркою, Векшею, Михалом, Тудором, боярами Чудином, Волдуєм.
Добриня пильно додивлявся й бачив, що звістка про приїзд князя Вишеслава всіх їх дуже втішала, вони нетерпляче його ждали, готувались зустріти достойно й сердечно.
Ніхто не нарікав і не цурався також і його, Добрині, бояри й воєводи згадували час, коли в Новгороді сидів князь Володимир, а вони служили йому, раділи, що й тепер він не забув про них, посилає князем свого сина.
- Будемо служити Вишеславу, - одверто висловлювались вони, - а ти, Добрине, клади мости між ним і нами...
Зустрівшись на широкому плесі, де не видно було й берегів, усі вони вітали князя, Добриня ж, одягнутий у хутряний кожух, у соболиній високій шапці, з двома гривнами на шиї і золотим чепом через усі груди, дуже щиро й від усього серця обняв і поцілував Вишеслава.
- Тобі віддають честь і просять тебе Великий Новгород і полунощні землі, - голосно сказав він.
Так вони й попливли назад, до Новгорода, - попереду гостроносі учани, за ними шість довжелезних насадів з города Києва, на одному з яких під знаменом отця свого Володимира плив князь Вишеслав.
І весь той день Добриня був разом з Вишеславом - на обіді у Великій палаті дітинця, де бояри й воєводи присягали новому князеві, в палатах, де віднині мав жити Вишеслав.
Там, це вже було перед вечором, Добриня на короткий час залишився з князем. Той стомився, хотів спочити після далекої й многотрудної дороги, але Добриня не залишив його,
Вони були в палаті на верху терема, що виходила вікнами на Волхов, тільки вдвох. Князь Вишеслав скинув опашень, корзно, був тільки в темному платні, що туго облягало його тонкий стан, гострі плечі, вузькі груди. І обличчя Вишеслава було під стать тілу - бліде, виснажене, з темними западинами під великими сіро-голубими очима.
- Посилаючи мене сюди, - почав Вишеслав, - отець Володимир говорив, що в усіх трудах ти, воєводо Добріше, будеш моїм помічником і другом.
- Радий служити тобі, княже Вишеславе, покладайся на мене, як і отець твій... Нині вже пізно, й тобі час спочити.
- Ти живеш близько? Я буду не один у цих палатах? - запитав з тривогою Вишеслав.