- Так, все це я знаю, - гостро відповіла вона, - але не розумію, чому ти зараз прийшов до мене?
- Я прийшов до тебе, бо маю ще одну, й найстрашнішу, новину... З Малої Азії прибув гонець, який повідомив, що Вард Склір оголосив себе імператором, одягнув багряницю й червоні сандалії...
- Дуже шкода, проедре, що ти не думав про це, коли не стало Іоанна. Тоді ти, наскільки я пам'ятаю, усунув мене, бо захотів правити Візантією тільки з моїми синами. Ти невдячний, проедре!
- Але ж Василь і Костянтин - твої сини?!
- Ти одірвав їх від мене, але не зумів стати їм батьком. Чи так, проедре? Чого ж ти мовчиш? Говори!
Феофано дивилась на бліде, висхле обличчя скопця; примруживши очі, він пильно стежив за нею.
- Василь і Костянтин неспроможні врятувати імперію, - невиразно сказав проедр.
- Я це раніше знала, - обережно відповіла Феофано. - Так хто ж це може зробити? Ти знову мовчиш? Чому?
- Імперію можеш врятувати тільки ти, Феофано.
- Нарешті я почула від тебе одверте слово... Проте ти не кінчив... Врятувати імперію можу я разом з тобою. Адже ти так думаєш?
- Мені пізно про це думати. Що я - тільки проедр, тінь імператорів, постільничий. Одно тільки пам'ятай, Феофано: віднині проедр служитиме лише тобі.
- Спасибі, проедре, ти знаєш, що стати зараз на чолі імперії я не можу. Так, Василю, і тобі, і мені вже пізно...
- Так що ж робити?
- А ти скажи, проедре... Якщо ти прийшов до мене, то знаєш, що робити.
- Я справді думав про це... Василь і Костянтин неспроможні, їх треба усунути...
- Ти думаєш, їх треба усунути силою й вислати? Проедр на хвилину затявся.
- Імператорів не усувають, а знищують, - тихо промовив він. - Ти добре це знаєш, Феофано...
- Так, - сказала Феофано, й на очах її проедр побачив сльози. - Важко, дуже важко... І хто це може зробити?
Проедр довго дивився на неї.
- Доведеться мені...
- А на кого ж спертись? - запитала Феофано. - Хто сяде на троні?
- Я довго думав і про це... Вважаю, що спертись можна тільки на одну людину - на Варда Фоку.
Феофано навіть здригнулась. Виявляється, проедр тямить ще в людях, добре знає, до кого тяжіє та константинопольська знать, що виїхала до Малої Азії, одного він тільки не знає й не повинен знати - Феофано набагато раніше, ніж проедр, зупинила свій вибір на Варді Фоці.
- Це, либонь, правда, - згодилась Феофано. - Варда Фоку підтримає вся знать і навіть синкліт.
- Я хотів би, щоб Варда підтримала ти, Феофано, бо ти найближча його родичка, жона Никифора.
- Так, я була жоною Никифора, а нині його нещаслива вдова.
- Ти можеш бути ще щасливою, Феофано.
- З Вардом? Що ж, цей юнак колись любив мене, але зараз уже пізно.
- Ні, Феофано, тобі ніколи не пізно, це тільки я ніколи не знав і не знатиму щастя любові.
- Твоє щастя в тому, що ти був проедром кількох імператорів, а пощастить - то й ще одного.
- Думаю, що нам обом пощастить, - дай мені два порошки, які, я знаю, залишились ще в тебе з давніх часів.
Феофано, очевидь, уже перемогла себе, пішла в сусідню палату, швидко повернулась звідти й дала проедрові два порошки. У неї тремтіли руки, вона боялась, і це втішило проедра.
І тоді сталось те, чого у Великому палаці ніхто не ждав. Одного ранку в покоях імператора Василя не прозвучали, як це завжди водилось, молитви, коли ж через якийсь час він вийшов з покоїв, то оточували його не ченці й священики, а етеріоти з оголеними мечами в руках. І йшов Василь не так, як завжди, не з скорбними очима, не похиливши голову, не повільним кроком, а з високо піднесеною головою, швидко, впевнено, очі його палахкотіли гнівом.
Опинившись у Золотій палаті, двері якої відчинив переляканий папія Лев, імператор Василь велів логофету, що впав перед ним ниць, привести проедра Василя.
Ждати йому не довелось. Проедр Василь уже був тут, у Золотій палаті, не добігши кількох кроків до трону, упав ниць.
- Ти мене кликав, василевсе... я з'явився, - промовив проедр, але так тихо, що сам не почув свого голосу.
- Так, я велів привести тебе сюди, в Золоту палату.
Імператор довго дивився на проедра.
- Гидкий, нікчемний скопець! - голосно крикнув він. - Невже ж ти за своє життя ще не напився крові?
- Я ніколи не пив нічиєї крові... Я не знаю, про що говорить імператор... - пробурмотів проедр, намагаючись зрозуміти, що сталось.
- Ти хотів мене вбити! - схопився раптом з крісла і ступив крок уперед імператор.
"Брехня! Все це брехня! Я не думав, не хотів тебе вбивати, імператоре!" - готове було вирватись у проедра.