Я наздогнав його й необачливо ляснув по плечах. Через мить на моєму горлі опинилася холодна п’ятірня, а перед обличчям загойдався занесений для нокауту кулак. Через мить історик N ввічливо і трохи зніяковіло витрушував від снігу моє пальто:
— Ну, попереджати треба, узагалі.
— Не знаю, який з тебе історик, а от каратист в тобі дійсно пропадає… — пробурмотів я, вочевидь, шкодуючи про свою непомірну цікавість.
— Нічого, не пропаде, — зронив мій друг, витягнув з кишені пачку цигарок, замислено покрутив головою і запхав її назад.
— А чи не здається тобі, друже, що ти за осінь… м’яко кажучи, трохи змінився? — обережно запитав я.
Історик N зітхнув і запропонував:
— Я знаю тут досить пристойну пивничку… Сподіваюся, вона ще не зачинилася…
За якихось п’ять хвилин ми сиділи в пивниці із досить сумною репутацією, і історик N почав свою розповідь:
— Мабуть, ти єдиний вважаєш, що зміни, які відбулися в моєму характері, не пов’язані з моїми сімейними проблемами, — історик N шкрябнув п’ятірнею по неголеному підборіддю і продовжив, — хоча те, про що я хочу зараз розповісти тобі, почалося саме із тих проблем. Як ти пам’ятаєш, у моєму родинному житті цим літом сталися певні зміни, які, утім, до цієї розповіді мають тільки опосередковане відношення. Коротко кажучи, я опинився тоді в повній самоті й вирішив податися кудись світ за очі, виходячи із мудрої поради, мовляв, дев’яносто відсотків проблем із часом вирішаться самі собою, а решту вирішити взагалі неможливо. Так чи інакше, але я взяв відпустку й гайнув до одного свого друга, що мешкав і охороняв порядок у одному з невеликих наддніпрянських містечок.
Товариш мій працював інспектором карного розшуку. Більше за все він нагадував мені шерифа часів Дикого Заходу. Містечко було невелике, і коли він їхав на своїй машині його вузькими вулицями, усі злочинці тікали світ за очі. Варто нам було проїхати кілька кварталів, як він встигав розкрити парочку квартирних крадіжок і запобігти скоєнню ще безлічі злочинів. Шериф, як я його подумки й називав, був міцної статури й мав могутні кулаки, цілком здатні на тайсонівський нокаут. Козацька вдача його сприяла нашому довгому та щирому приятелюванню. До себе в гості він запрошував мене вже давно, і, зважаючи на те, що саме центральна Україна залишилася для мене терра інкогніта, я вирішив провести частину своєї відпустки у його затишному містечку. За кілька днів ми випили незліченну кількість пива й обговорили всі деталі нелегкої служби Шерифа. Але більшість часу я проводив на самоті. Поки мій господар розплутував чергові злочини, я тинявся сосновим лісом поблизу його дачі або ходив на берег великого дніпровського водосховища, щоб посидіти із обов’язковими вудками й поміркувати над вибриками непевної долі українського історика. Утім, моя самотність продовжувалася недовго.
За нелегку справу покращення мого самопочуття взявся батько Шерифа — Степанович. Старий належав до породи класичних українців-наддніпрянців. Був приземкуватий і кремезний, із довгими козацькими вусами, засмаглим обличчям і широкою козацькою вдачею. Зрозуміло, що Степанович багато поїздив, багато побачив, усе вмів робити, любив співати й чудово грав на гармошці. Я, наскільки ти знаєш, завжди люблю поспілкуватися із бувалими людьми, а зі Степановичем ми добре заприятелювали й були задоволені взаємним товариством. Я сам, немов знов повернувся в далекі часи дитинства із рибальством і теплим селянським небом. Відчувши мою схильність до ностальгії, Степанович запропонував мені покинути містечко й вирушити разом із ним на кілька днів у село до родичів. Так я опинився у місці, де все і трапилося…
13
Історик N замовк, поринувши кудись подумки. Пивничка звично вирувала, і її відвідувачі вже дійшли стадії своєї суєтної і закуреної нірвани…
— Так ось, — історик N запалив цигарку, але так і тримав її в руках, жодного разу не затягнувшись, — Степанович і я приїхали до родичів Шерифа, які були представниками сучасної селянської буржуазії, тобто мали свій магазинчик-добудову біля хати, попри всі рішучі ліві погляди, що черговий раз переконало мене, що буття не завжди визначає свідомість.
Справа наближалася до президентських виборів і вони були щирими прихильниками кандидата, який прямим текстом обіцяв відправити всіх подібних представників буржуазії до буцегарні. На жаль, поспілкуватися з ними часу в мене не було, бо, привітавши нас, підприємницька родина від’їхала по своїх бізнесових справах, залишивши нам у повне користування свій просторий п’ятикімнатний будинок і все господарство із сауною включно. Так почалося наше селянське життя-буття. Удень Степанович вдосконалював крамничку-добудову, а я або допомагав йому в міру межі своєї некомпетентності, або ж грівся на осінньому сонці із книжкою в руках. Останню справу Степанович заохочував найбільше, і не стільки із почуття гостинності, скільки із побоювання руйнівних наслідків моєї допомоги.