Інга, дещо зніяковіла, дозволила японці зняти з себе пальто, хутрову шапочку і, залишившись у гімназійній сукні із чорним атласним комірцем, сіла у крісло, поклавши ридикюль на коліна.
— Ох, це були такі дивні часи, — мрійливо закотивши очі, сказала господиня, — знаєте, Інгочко, раніше наші предки вміли жити і вміли насолоджуватися… Ось зараз — емансипе, літературні та теософські салони, декаданс, срібний вік та інша дурня… Усе це з безвиході та відчаю… Погодьтеся, від відчуття неминучої катастрофи… Усе почалося із скасування кріпацтва… Уже тоді можна було зрозуміти, що світ, його устрій, його розумну ієрархію невідворотно зруйновано…
Тереза почала скручувати у трубочку якийсь зелений папірець.
Інга озирнулася — Аюмі в залі не було. Вона щезла так само непомітно, як і з’явилася.
Помітивши її здивування, графиня кволо посміхнулася:
— Минулі, славні часи… Часи, коли в розпорядженні мого діда знаходилося безліч людей. Усе навколо було наше. Вся ця земля і всі ці люди. А зараз… хто ми без них, і хто вони без нас?
Жінка нахилилася, уклала трубочку в одну ніздрю і пройшлася по білій доріжці, утягуючи в себе порошок.
Закінчивши, вона відкинулася на спинку крісла й заплющила очі.
„Красива, але за собою не слідкує, — мимоволі зауважила гостя, — утім, як для цієї глухомані виглядає досить ефектно — японка, мабуть, непогано про неї дбає“.
— Вам треба поїсти, — почувся за спиною Інги тихий і тонкий — майже дитячий — голос японки. Аюмі нечутно поставила перед дівчиною декілька запашних страв і налила повний келих червоного вина. Тільки зараз Інга відчула, наскільки вона стомилася, змерзла та зголодніла.
— Спочатку випийте вина, — не розплющуючи очей сказала Тереза, — воно допоможе вам розслабитись і швидко зігрітися.
Дівчина взяла келих і не без вагань випила його до дна, відразу відчувши, як напруга останніх божевільних днів щезає. Потім узялася за страви, що виявилися надзвичайно смачними. І вже, угамувавши голод, Інга знову випила вино, дбайливо налите Аюмі.
Господиня вже сиділа перед великим роялем, замислено поклавши довгі бліді пальці на клавіші.
— Моєму дідові пощастило. Він жив у звитяжні часи, які пульсували справжнім життям…
Вона почала тихо награвати. Легкі звуки ноктюрну наповнили зал…
— У ті часи господарі вміли підтримувати заведений порядок. Особливо складно це було зробити в цих диких краях, де ще відносно недавно буянили ці безжальні гайдамаки… Але дід вмів навести справжній лад…
Інга здивовано дивилася на графиню — здавалося, та вся охоплена збудженим маренням.
— Але менше з тим, — Тереза припинила свою гру і впритул подивилася на гостю. — А ви дуже гарна!
Дівчина відчула, що її обличчя чи то від вина, чи то від погляду господині, палає жаром. Тереза протягнула до неї руку, ніби збираючись торкнутись високих грудей, але відразу прибрала її.
— Вам необхідно відпочити. Аюмі проведе вас до вашої кімнати, допоможе переодягнутись, прийняти ванну, а завтра вже ми з вами весело проведемо час, — Тереза провела очима Інгу, яка, подякувавши, пішла за китаянкою до спальні…
…Декілька хвилин жінка нерухомо сиділа із заплющеними очима, з її вуст вирвався тільки тихі слова:
— А часу в нас буде достатньо…
…Інга стояла перед великою ванною, наповненою гарячою водою. Аюмі поклала на полицю біля ванни великий махровий рушник із вишитими на ньому ієрогліфами. Гостя вже почала розстібати ґудзики на комірці, але сором’язливо озирнулася на японку.
— Дозвольте мені допомогти вам, — ніжним голосом із майже непомітним акцентом промовила Аюмі і, усупереч несміливим запереченням гості, почала допомагати їй знімати одяг. Та навіть не відчувала її доторків, здавалося, що одяг, немов підкоряючись чарівній силі, сам повільно полишає тіло.
Від гарячої пари з ванни, від червоного вина та тонких хмаринок диму, які повільно розпливалися по кімнаті з тліючих паличок (вони стояли в чудернацьких вазах по всій ванній кімнаті) в Інги задурманилося в голові. Аюмі повністю роздягнула її і розплела дві довгі чорні коси. Наче в стані глибокого трансу, гостя, покірна ледь відчутним дотикам рук помічниці, ступила у ванну. І відчула, як японка повільно ллє з великого фарфорового глеку гарячу воду на її плечі. Підкорившись м’якому натиску струменів, Інга опустилась у воду, відкинувши голову на виступ з каучуковим валиком. Аюмі щось промовляла по-японськи. В інтонаціях її лагідного голосу відчувався віршований речитатив на межі зі співом. Цей ритм, запаморочливі пахощі, гаряча вода й долоні Аюмі, якими та почала ніжно розминати плечі Інги, загіпнотизували дівчину. Аюмі торкалася її ледь чутно, але ці дотики сповнювали тіло гості млосним відчуттям солодкого безсилля. Раптом дівчина зрозуміла, що японка керує нею, як вправний ляльковод своєю маріонеткою. Аюмі знову примусила її підвестися й почала розтирати її смагляве тіло — спину, високі пружні груди, живіт, стегна… Інзі здалося, що ось-ось втратить свідомість… Вона отямилась, зібравшись з останніх сил і відвела руки японки від своїх стегон.