— Дякую, Аюмі, — ледь рухаючи губами промовила Інга, — далі я сама.
Японка, не змінюючи спокійного виразу обличчя, склала перед собою руки, долоня до долоні, вклонилася й нечутними дрібними кроками вийшла з ванни…
Тереза знову нахилилася над тацею з кокаїном і втягнула в себе другу доріжку… Із забуття її вивів тихий голос Аюмі:
— Господине, дівчина у своїй спальні, я провела її до ванної кімнати й дала їй ту нічну сорочку, що ви наказали…
Тереза повільно підвела на японку свої очі:
— Ми могли б зробити це вранці, але ти знаєш, на цей раз я не зможу очікувати. За три дні ми вже маємо передати її Вану, він уже дав завдаток, тому не будемо гаяти часу…
Господиня підвелася, розкрила шухляду у старовинному комоді, витягнула звідти декілька в’язок жорстких конопляних мотузок і протягнула їх Аюмі:
— Ти знаєш що робити, — промовила вона, відчувши, що серце заколотило в грудях, — Тобі допомогти? Дивись, ця дівчинка сильна й хоробра, до того ж, скоріше за все, у неї в ридикюлі револьвер.
— Я впораюся, господине, але якщо вам буде приємно…
Тереза кивнула:
— Я піду з тобою…
Спальня, виділена гості, була досить велика, але половину її займало ліжко, біля якого на підлозі лежала кошлата шкіра білого ведмедя. Весь простір кімнати освітлювало всього лиш декілька свічок, і по стінах, завішаних пухнастими килимами, повільно розпливалися і зникали тіні.
Інга сиділа на ліжку й розчісувала мокре волосся. На дівчині була вдягнута тільки тонка, майже прозора шовкова нічна сорочка, яка приємно облягала тіло. Інга відчувала, що, незважаючи на божевільні, смертельно-небезпечні пригоди, у вирі яких вона опинилася за останній місяць, і котрі вкрай виснажили її, година, проведена у ванні, повернула їй сили. Невже вона нарешті знайшла безпечний притулок для себе? Перебути в цьому, хоч і похмурому, маєтку декілька днів… а потім все повернеться до звичного життєвого ладу…
Дівчина загасила свічки, лягла в ліжко, накрилася пухкою ковдрою й миттєво заснула…
Серед сну вона раптом відчула, що якась вага тисне на її коліна… Спробувала прокинутися, але марево сновидіння в’язкими пеленами щільно огортало тіло та розум. Не у змозі поворухнутися, Інга намагалася хоча б відкрити очі. Тільки після надзвичайних зусиль їй це вдалося. Те, що вона ледь змогла розглянути в темряві, крізь мінливий похмурий туман перед очима, примусило дівчину заціпеніти від жаху. На її колінах сиділо моторошне створіння — горбатий карлик, не вищий за метр на зріст, із тулубом, вкритим кошлатою шерстю, і неприродно довгими м’язистими руками, якими він спирався на ноги Інги. На бугристій голові стирчали довгі гострі вуха. Але найстрашнішими були очі, що дивилися прямо в дівчину: дві гострі пронизливі точки світилися пекельним червоним вогнем…
Інга щосили стрепенулася. Видиво, як і залишки сну, миттєво щезли. Відчуваючи, як серце відчайдушно б’ється у грудях, а чоло вкривається холодним потом, вона тремтячими руками запалила свічку. Жодного бажання залишатися тут на самоті в неї не залишилося. Дівчина вже вирішила спуститися вниз — можливо, Тереза ще не спала — як у двері обережно постукали, і почувся голос господині:
— Можна на хвилину до тебе?
— Так, звісно! — з великим полегшенням відповіла гостя.
Двері розкрилися. Спочатку до спальні нечутно увійшла Аюмі, а вже за нею Тереза. Інга мимохіть зауважила щось недобре у їх постатях. Господиня мовчки сіла в крісло й затягнулася папіроскою з довгим мундштуком. Її очі із неприродно розширеними зіницями холодно й байдуже дивилися на зніяковілу гостю. Та інстинктивно прикрила груди схрещеними руками. Тим часом японка повільно наближалася до неї, тримаючи в руках згорнуті мотузки. На тонких губах грала привітна усмішка, але очі дивилися холодно й жорстко. Інга, відчувши небезпеку, старанно гамуючи тремтіння, зробила кілька кроків назад, поки не вперлася спиною в один з високих різьблених стовпів, що по чотирьох кутах оточували ліжко.