Лицар опустився на коліна й почав згадувати давно забуті слова молитви. Не те щоб він дуже хвилювався. Його виснажив шлях, постійна плутанина в пошуках слідів уцілілих вершниць Власти, голод та одноманітність мандрівки. З того часу, як його сюзерен після перемоги під Дівоч-Горою доручив йому супроводжувати невтомного отця Бергуса в переслідуванні Ядвіги та її поплічниць, нудьга не покидала Даміана. Невелика честь для лицаря переслідувати та зловити трьох виморених втікачок. Та ще в ролі помічника якогось довгов’язого святенника. Який до того ж, без сумніву, трохи схибнутий на своїй місії. Єдине, що втішало лицаря, — це те, що їх шлях прямував до його рідних країв, які залишив він ще малим хлопчиком, тікаючи разом з батьками від нашестя обрів.
У війні із воїтельками Власти Даміан участі не брав — був серед охоронців фортеці на кордоні із саксами. А коли повернувся — із замком Власти було покінчено. Майже все жіноче військо або загинуло у вікопам’ятній битві поблизу Дівочої Гори, або опинилося на тортурах у в’язниці князя. Утім, пан Горлачек — сюзерен Даміана — наказав йому відправлятися із отцем Бергусом на лови… Чого саме йому? Даміан не міг зрозуміти — для цього можна було б найняти людоловів раданитів — звичних до полювання за білим товаром. Але довелося підкоритися — що ще робити молодому воїнові, який не мав, окрім меча й сякого-такого військового досвіду, більш нічого?
— Ти й досі не усвідомив всієї небезпеки, яка криється в цих відьмах? — чи то запитав, чи просто зітхнув отець Бергус, коли закінчив молитву.
Даміан подивився на нього. Священик завжди дивував його своєю енергією і впертістю. Він міг декілька діб нічого не їсти, тижнями не злазити з коня, але ні на мить його нервові рухи не ставали кволими, а в очах не зникав збуджений вогник гончого пса, що йде по сліду. Про нього розповідали багато дивних історій. Подейкували, що він учився в чорнокнижників, яких потому сам відправив на вогнище, що невтомно полював на відьом — майстерно і безжально. Під час війни із Властою, яка за три роки ледь не впровадила царство жінок у Чехії та Богемії, отець Бергус став незамінним дорадником князя Пшемислава й фахівцем із тортур, за допомогою яких майже завжди отримував необхідну інформацію для свого володаря. Та будучи поважаним святенником, у той же час він залишався одним з небагатьох довірених людей князя, хто ще поклонявся і своїм слов’янським богам. Чутки, у які Даміан спочатку не вірив, виявилися далеко не перебільшеними. А коли отець Бергіус під час їх мандрівки після вечірньої молитви починав бурмотіти загадкові слова, дивлячись у якесь чорне спотворене коріння, що виступало серед брудно-зеленого моху, лицареві ставало не по собі…
— Не думаю, що вони гідні супротивники нам… — недбало промовив лицар на зітхання Бергуса. Той криво посміхнувся й заходився копирсатися у великій шкіряній торбі, яка завжди була приторочена до сідла його коня… Раніше він її ніколи не розкривав.
— Як би не було тяжко, вони мають потрапити нам до рук живими, — тихо промовив священик, дістаючи мотки білих мотузок із вплетеними в них червоними нитками та дерев’яні овальні бруски із ремінцями. Наостаннє він витягнув згорнуту сітку із прикріпленими до неї шкіряними пасами та дерев’яним бруском.
— Трохи пізніше, пане Даміане, прошу розпалити вогнище на галявині, де ми залишили коней. І киньте туди вологих гілок. А мені зараз треба усамітнитися…
Даміан мовчки кивнув головою й пішов у ліс. Уже біля дерев він озирнувся. Отець Бергус сидів навпочіпки біля мотузок і сітки і щось бурмотів. Але на цей раз однозначно не молитву…
3. Мела та Йоанна
…Мела не знала свого справжнього імені. Знала тільки, що вона з роду аварських могутніх шаманів. Її бабця, шаманка, з якою радився сам каган у своїй неприступній цитаделі в Панонії, кожну ніч шепотіла якісь закляття над ліжком онучки, відколи тій виповнилося два роки. У три вона назавжди запам’ятала, що таке біль і страх: коли бабця вкрила все її тіло татуюванням. «Тільки коли тобі стане шістнадцять зим, письмена зможуть проявити свою силу,» — казала стара шаманка. Але татуювання не змогло вберегти ні онуку, ні бабцю. Під час кривавої ворожнечі, яка раптово і з невідомих причин спалахнула між двома родами шаманів, уся родина загинула, а її продали заїжджим работорговцям раданитам. Вони ж, не сподіваючись великого зиску із замурзаного дівчати, швидко перепродали її богемському купцю, і той прилаштував її займатися чорною роботою у своєму господарстві. Власне, він її і не помічав.