Друге запрошення було від Марго.
Ясинська взяла до рук блакитну листівку, що мала форму сніжинки, і згадала, як такі самі сніжинки вони вирізали на другому курсі в гуртожитку, де й зустріли той далекий Новий рік, в якому вони знали перманентне щастя, відчували біль – результат кохання, були самими собою, молодими, вродливими, ексцентричними, впертими й дурними, бо тільки юність може бути такою наївною та вразливою, а життя ще не встигло залишити глибокі шрами, що йшли за молодістю в зрілість і так чимчикували собі аж до самої старості. Але то було не про них, а про інших, та все одно вони були щасливі, по-своєму, і нікому цього не зрозуміти, і нічия це, окрім них двох, клята справа!
Ірина здригнулася, не розуміючи, чому так розійшлася у своїх спогадах, нав’язливих думках, що били з самих нутрощів, примушували прокидатися серед ночі, тремтіти від минулого, трястися в усвідомленні сюрпризів життя, що зрідка були приємними. Вона відклала сніжинку-запрошення від подруги та взяла інше, більш офіційне і стандартне.
То був один генерал, що вже декілька місяців залицявся до неї. Ясинська знала, що декілька років тому генерал утратив жінку, яку забрала підступна онкологія. Генерал був вродливим, статним, спортивним, самодостатнім та розумним корупціонером тієї злої епохи. Він усвідомлював усі ризики роботи на систему президента, тому відкладав грошенята у західних офшорах і тримав при собі два паспорти інших держав на різні імена, але з однаковим фото.
«Я не буду обіцяти тобі багато. Але все, що маю сам, готовий розділити з тобою», – сказав він якось Ірині, і вона оцінила такі його слова.
«Він хоча б завжди був чесним зі мною», – мовила собі Ясинська, відкладаючи його запрошення на стіл.
Четвертим був білий конверт, на якому виднілося її ім’я. Всередині була листівка, з якої вона дізналася, що її хотіли бачити в посольстві США.
«Провокація чи тонкий хід?» – думала Ясинська, згадуючи Спасо-Хаус, який вона мала за честь відвідати одного разу, на самому початку війни в Украіні.
Листівка з американського посольства теж лягла на стіл, і Ясинська встала з дивана, пройшла кімнатою і зупинилася біля шафи. Вона думала, аби не схибити у своєму рішенні й відповісти саме на те запрошення, що може мати вплив на її подальше майбутнє.
Вона зрозуміла, що дзвонять у двері, секунд за тридцять. Невідомий візит насторожував. Вона не чекала гостей, та й, казати щиро, до неї давно вже ніхто не ходив. З чоловіками вона завжди зустрічалася на нейтральній території, а друзів у Москві в неї не було. Лишень Марго, яка відвідала Ясинську тричі за увесь час після їхньої «випадкової» зустрічі. Ось і всі гості.
Тим часом дзвінок продовжував грати свою мелодію. Неквапливим кроком Ірина прямувала до дверей. З екрану домофона на неї дивився статний чоловік у чорному пальті, з коротким, русявим волоссям та зосередженим поглядом. Руки його були вільні.
«Охоронець або кур’єр», – збагнула Ясинська і зняла слухавку домофона.
– Я вас слухаю, – сказала вона.
– Мені потрібна пані Ясинська. Ірина Ясинська, – мовив чоловік.
– Наразі ви з нею і розмовляєте.
– У мене для вас конверт, – з внутрішньої кишені пальта він витягнув білий конверт.
– Від кого? – спиталася Ірина.
– Конфіденційна інформація.
– А ви не боїтесь, що я вам просто не відчиню?
– В такому разі я буду змушений залишити конверт у вас під дверима.
– Не варто, – сказала вона і натиснула кнопку домофона.
Відчинивши двері, вона посміхнулася чоловікові та взяла конверт.
– З наступаючим вас, паняночко! – сказав він і зник, наче його ніколи і не було.
Вона ж пройшла назад до квартири, зупинилась посеред світлої та просторої вітальні й відкрила конверт. Там була листівка.
Прочитавши її, вона збентежилась, але хутко опанувала себе. Тепер вона знала, де святкуватиме Новий рік. Ірина сіла у крісло, закурила і заплющила очі.
«Невже я це зробила?» – спитала вона себе.
– Мабуть, – сказала вона вголос і випустила дим.
То було запрошення на Новий рік. Запрошували тільки її. Вечірка у досить вузькому колі. Виключно найбільш гідні. Кістяк. Близьке коло. А в кінці тексту були підпис, ім’я та посада того, хто запрошував.
Ним був президент Російської Федерації.