Шок.
Страх.
Усвідомлення власної мізерності.
Розуміння незворотності смерті.
Бажання, аби то був страшний сон, від якого кричиш, але прокидаєшся живим.
Все це панувало в перші миті після вибуху.
На Красній площі починався хаос. У небі стояв їдкий дим зі смородом мертвих тіл. Істерика наповнювала очманіле повітря.
«Ось ти і на небі, Миколо Федоровичу», – сказав собі Мирон, а вголос зарепетував:
– Тримайте їх! Це теракт! Зрада-а-а-а!
Він схопив одного з ефесбешників за руку, але той вирвався і разом зі своїм напарником побіг туди, де за людським натовпом виднілася впевнена постать смерті.
Тим часом Мирон розвернувся і, не поспішаючи, пішов собі геть, подалі від Красної площі, мертвого друга, якого він послав на смерть, та ворога, біля якого в ту мить стояла їхня людина – Ірина Максимівна Ясинська, якій пощастило врятувати тирана від неминучої смерті, аби він вірив тільки їй.
Одній тільки їй, а більше нікому.
В той день увесь світ затих – хто в страху, хто в насторозі, хто в нерозумінні, а потім розродився різними версіями щодо теракту, який стався у Москві.
Загинуло 97 осіб, включаючи заступника міністра оборони РФ, трьох генералів, шістьох полковників, начальника Генерального штабу, першого заступника керівника ФСБ та цілої групи ветеранів ДНР/ЛНР. Майже 300 осіб зазнали поранень різної тяжкості. Ще п’ятеро померли у лікарні. Президент Росії не постраждав.
Вже за годину він зробив офіційну заяву.
– Говорити гірко і тяжко. Не існує таких слів, аби виразити те, що наразі переживають і відчувають усі росіяни. Але я буду казати.
Сьогодні сталася трагедія російського народу. Терор вдарив у саме серце нашої батьківщини. Підступні вороги пішли на цинічну підлість, зрозумівши, що їм ніколи не здолати нас у відкритому, чесному поєдинку.
Ворог не спить. Він діє. Намагається вдарити нас у саме серце, вирвати його з нашого тіла, позбавити права бути тим, ким ми є.
Але йому не залякати нас! Росія – велична та самодостатня. Могутня і непереможна. Єдина та справедлива.
Наші вороги мають знати, що ми нікому не дозволимо кривдити нас. До кожного з них прийде кара. Ми виловимо кожного мерзотника, і він розплатиться за смерть росіян. Ми не будемо пробачати того, чого не можна пробачати ніколи.
Знаю, що цей жахливий теракт був організований силами, які не можуть спокійно існувати в одному світі, де є Росія. Тому ми примусимо нас поважати. Якщо ж вони не будуть нас поважати, вони стануть боятися Російської Федерації. Саме це я обіцяю всім росіянам та нашим ворогам, із якими тепер не може бути жодних компромісів.
Він говорив недовго, але його слухали в усіх куточках планети Земля. Міжнародна спільнота зрозуміла, що теракт на Красній площі розв’язує Росії її криваві руки. Проте найсильніші держави світу розуміли і те, що вони не дозволять Москві трактувати історію та будувати майбутнє виключно за її волею. Тим паче, ніхто з могутніх світу цього не збирався дозволяти Кремлю використовувати терористичний акт як фактор нападу на суверенні держави, привід для шантажу або ж чергову брехню для порушення норм міжнародного права.
– Теракти бачили Вашингтон із Нью-Йорком, Лондон, Париж та Брюссель, Мадрид і Делі. Ми не дамо йому грати мапою світу, – сказали лідери Сімки і почали готуватися до великої війни.
Йшов час, а війни ще не було. На Заході зрозуміли, що Росія вичікує, планує і щось готує. І коли в перший день літа 2019 року на екранах телевізорів знову з’явися володар Кремля, він приголомшив світ своїми словами:
– Найгірше зло – те, яке поруч. Найбільший біль приносять ті, кому віриш.
Так сталося і зі мною. Так сталося з усією Росією.
В цьому житті можна пробачати багато речей, але не зраду, яка вартує твоїй батьківщині найдорожчого – життя людини. Минуло три тижні від того трагічного дня, коли на Красній площі від рук терористів загинули росіяни. Тоді я сказав, що нікому не пощастить сховатися від гніву російського. Я дотримав свого слова. Я знайшов того, хто є частиною терористичного організму, зрадницького шпигунського світу, чию руку проти нас направляють з тих країн, що їх ми вважали своїми партнерами.
Камера з’їхала вправо, залишивши на хвильку президента Росії поза екраном, і телеглядачі побачили обличчя глави Адміністрації президента Ірини Ясинської.
Вона сиділа, прикута кайданками до крісла. Верхня губа розбухла, а під лівим оком виднівся синець, який ось-ось мав заграти усіма кольорами райдуги.
– Знайомтесь – ворог і шпигун Ірина Максимівна Ясинська, яку я місяць тому призначив главою власної адміністрації. Вродлива, розумна, хитра, витримана, справжня залізна леді, яку роками готували, аби вона нищила усе те, що є дорогим для простої російської людини.