Хмари змінювали сонце, накрапав дощик, а вже за лічені хвилини знову з’являлося сонце. Ми сиділи з Гаруном на конспіративній квартирі, вже іншій, ніж у той раз, коли з нами був Мирон. Квартири знімалися за потребою, на декілька днів і змінювалися так само швидко, як і бралися в оренду.
– Що роботи з моїми хлопцями? За статутом вони мають бути у Києві, кожного дня брати участь у безглуздому ланцюгу нарад, виконувати роль бюрократів, а не обов’язок офіцерів, – я ділився своїми проблемами з Гаруном, адже вірив йому. Так само, як він це робив стосовно до мене, коли вирішив утекти з України.
На вустах Гаруна почала народжуватися посмішка. З ним таке траплялося, коли він починав думати.
– Хіба це проблема у наскрізь корумпованій державі? – запитав він мене.
– Що ти хочеш цим сказати?
– Їх троє, так? Отже, нам потрібно вигадати три різні історії, які б не перепліталися між собою. У кожного своє життя і кожен сам вправі обирати те, яким воно буде.
– Давай без блукань.
– Чого твої капітани відправилися в зону АТО?
– Вони мають закінчити одне завдання і передати справи іншим. Тим, яких призначали замість них після вбивства Андрія Хворостенка.
– Коли вони повертаються?
– У перших числах травня. Якщо, звісно, до цього часу не розпочнеться масований наступ росіян.
– А якщо розпочнеться?
– Тоді вони там залишаться.
– Це кепсько. Задля втілення моєї задумки вони мають бути у Києві.
– Ти маєш якусь задумку?
– Звісно, що маю.
– Я можу відкликати їх.
– То відклич.
– Десь за тиждень.
В погляді Гаруна я помітив лукаві вогники. Я зрозумів, що він починає імпровізувати. За старих часів нашої спільної роботи в нього це виходило досить непогано.
– Ні, не так, – сказав він. – Відклич тільки одного з них. Інший має зникнути безвісті. Як і не було його. Сам вирішуй, хто приїде до Києва, а хто зникне.
Я задумався. Звичайно ж, відкликати я мав Нечипайла. Його дружина і дитина…все це казало саме на користь Микити. Я не потребував сімейних драм, сліз жінки, яка зранку і до самої ночі буде оббивати пороги мого кабінету та дому. Принципа ж я був готовий віддати Гаруну та безвісті, яку тепер було прийнято називати ДНР.
– У того твого Принципа є рідня? – запитав мене Гарун.
– Батько і мати, – сказав я.
– Це дещо ускладнює справу.
– До того ж, він у них єдиний син.
– О Боже, мій генерале! В тебе що, тільки один я, наче вітер в полі?
– Ти не знаєш Івана. Для досягнення цілі він поступиться усім. Навіть спокоєм рідних батьків.
– Фанатик? – запитав мене Гарун.
– Так, – чесно відповів я. – Ти не хвилюйся за його батьків, бо й він не згадає про їхні нерви, коли питання торкнеться обов’язку перед батьківщиною.
– Що ж… то краще для нас. Відкликай свого Нечипайла. Принципа ж залиш мені.
Я повернувся на Володимирську. Мирона не було на місці і на моє запитання, де він, я почув, що полковник Мирон виїхав на зустріч з важливим агентом. Я подивився на свого помічника і запитав його:
– А тобі звідки знати, важливий той агент, чи ні?
– Я так думаю, – впевнено сказав він.
– Ти менше, хлопче, думай, а більше працюй. Хоча б користь якась буде.
Він опустив голову і пішов геть.
Я не любив того свого помічника (мова не йде про мою креатуру, яка колись працювала у Чернівецькому СБУ). То був інший субчик, якого мені накинуло керівництво. Можливо, він був непоганою людиною, проте для мене мало значення те, як він опинився біля мене, а не його людські якості. Однією з його функцій, а можливо, й першочерговою, було спостереження за мною та моїми хлопцями, чого я не міг пробачати нікому й ніколи. Часом, коли я був зовсім не в гуморі, мені кортіло розчавити його, наче бридкого таргана. Але субординація й далека школа зупиняли мої відверті почуття, аби я знову був Бульдогом, тим, яким мене і знали в СБУ.
Мирон з’явився за годину. В його рухах та погляді не було жодної турботи, нервозності чи розпачу. Полковник залишався полковником, готовим як доповідати, так і слухати.
– Як там твій важливий агент?
– Який саме? – не зрозумів запитання Мирон.
– Гаразд. Ти де був?
– На зустрічі.
– З ким?
– Зі спеціалістом з тортур. З тим, якого ви мені порадили.
Я прищурив очі і запитав його:
– І як він? Справив враження?
– Професіонал. Він нам підійде, – була на те суха відповідь Мирона.
– Ти казав йому, хто стане його клієнтами?