На небі вже грало сонце і ми під’їжджали до Маріуполя, який залишався українським виключно завдяки силі нашого бентежного, нескореного люду, добровольцям та чесним патріотам, котрі й двох слів не могли вправно сказати українською. Така вже була в нас країна, де патріотизм мірявся не мовою твого спілкування, а готовністю захищати кожен клаптик землі, по якій ти бігав, на якій зростав, ставав людиною, аби передати ту землю усім наступним поколінням.
Маріуполь зустрів нас тишею подиху морського повітря. Ми їхали містом, в якому вже були не раз. До штабу залишалося зо два квартали, коли Принцип сказав:
– Занадто тихо для прифронтової зони.
– Не наклич біди, Іване, – зауважив йому Василь, який завжди вирізнявся вірою в усе потаємне та надлюдське.
– Кому на роду написано повіситися, той ніколи не втопиться, – відповів йому на те Принцип.
Наша перебування в Маріуполі залежало від ефективності виконання задач, що стояли перед нами. Ми були контррозвідкою, людьми, що ловили шпигунів, зрадників, диверсантів. Але цього разу в наші руки плила досить поважна риба, з російським паспортом і такими ж російськими погонами на її сутулих, підлих плечах.
Нараду призначили на другу годину по обіді. До того часу ми були вільні і поїхали відпочивати. Нас поселили в одному з приватних готелів, власник якого ще рік тому назад зрозумів, що коли в його рідне місто прийде «руський мір», не буде ані готелю, ані його самого.
Мені з Принципом виділили номер на другому поверсі, що також мав запасний вихід, або як казали – чорний хід.
– Моє ноу-хау. Спеціально для бомонду, який полюбляє чужих жіночок та шанує таємність, – посміхався господар готелю, коли ми вперше приїхали до Маріуполя, а трапилося це в квітні 2014 року.
Номер був гарний – дві кімнати, великі вікна з жалюзі, що виходили на сонячну сторону. Обставлений в стилі хай-тек, він подобався мені, чого я не міг сказати про Принципа, який тяжів до консерватизму та класицизму.
– Тут тобі не Париж, – якось сказав я йому, нагадавши, що офіцери українських спецслужб не мають вибору і бути невдячним за шикарні апартаменти – прояв саме дрібного хохляцтва, але аж ніяк не української позиції.
– Та йди ти, – сказав він мені, погоджуючись в своїй душі зі справедливістю моїх слів.
Поки я розмовляв по телефону з дружиною, Принцип прийняв душ та поголився. Він увійшов до кімнати, сів на своє ліжко і дістав з сумки папку з паперами, яку нам дав генерал. Там містилися відомості щодо об’єкта нашого чергового полювання.
– Майор ФСБ Кренін, – сказав Принцип і передав мені фото.
З фотографії на мене дивився сивий чоловік років під сорок, з глибокими зморшками на його лобі. Прямий ніс, маленькі, карі очі, тонкі вуста.
Тим часом Іван продовжував:
– Кренін Сергій Павлович, 1976 року народження. Брав участь у другій чеченській війні, операціях зі звільнення заручників у Москві під час «Норд-Осту» та в Беслані. Спеціалізація – протидія тероризму та агентурні мережі на території потенційного ворогу. Корінний москвич, був два рази одружений, дітей не має, або ж нам про таких не відомо. Ось тут, – Іван передав мені аркуш паперу – його московська адреса та адреса його батьків. Походить з робітничої сім’ї.
– Мене більше цікавить його психологічний портрет, – сказав я Принципу.
Він почав перебирати аркуші паперу, відшукуючи відповідь на мій запит.
– Ага, ось, – Іван витягнув білий аркуш, заповнений лише на половину.
– Перед нами доволі непроста людина. На формування його особистості першочергове значення мав батько, визначальне – ФСБ. Він – продукт російської системи спецслужб у кращому розумінні цього слова. Має логічний склад розуму, який підкріплюється сильною інтуїцією.
– Це може ускладнювати нашу задачу, – зауважив я.
– Не перебивай, – відмахнувся від мене Принцип і продовжив. – Природжений виконавець, поважає ієрархію і розуміє її як єдину систему відносин, яка вважається ефективною. Ніколи не обговорює наказів старших. При їх виконанні завжди керується тезою про те, що ціль виправдовує засоби. Прагматик, цинік, без зайвих ілюзій щодо основних законів життя та перемог. Вірить у правильність своїх дій та рішень вищого керівництва. Кренін – людина, яка орієнтується на поточний момент, легко адаптується до обставин реальної дійсності, в якій перебуває.
– Одним словом, вправний солдат такої ж вправної системи.