Він сів на диван, опустив свою голову і вхопив її руками, промовляючи тільки одне:
– Як же мені їй це все сказати?
Тим часом вона наповнювала ванну і віддавалася пінній насолоді, яку полюбила ще в дитинстві. В миттєвості блаженства вона намагалася не думати про Івана, його раптову появу та їхнє майбутнє, яке не могло бути спільним. Їй кортіло спокою та впевненості, і вона знала, що поруч з ним вона не матиме ані першого, ані другого. Принцип був патріотом своєї батьківщини, і їхній роман мав закінчитися там, де й розпочався.
Наступного ранку Ірина вирішила з ним поговорити. Про серйозні речі. Про життя.
– Тобі добре зі мною? – запитала вона.
– Як ніколи до цього моменту, – відповів він.
– Ти справді хочеш усе покинути заради мене? Тільки подумай, бо якщо ти скажеш так, я клянуся тобі, що кину усе і більше ніколи не ступить моя нога на російську землю. Так само, як і на українську.
Він мовчав. Насупився й мовчав. А що він міг їй сказати на те? Зрадити, вкотре збрехати, затуманити її розумну голову? Іван не міг піти на таке. І тому покликав на допомогу щирість, яка здавна вважалася останнім аргументом, найкращою зброєю, коли все інше вже не діяло.
– Ти завжди була кмітливим дівчам, – сказав він. – Я знав, що й цього разу твоя голівонька не схибить, навіть коли твоє серденько кричатиме протилежне.
– Тобі є що приховувати?
– Вже ні, – зітхнув Принцип, дістав свого айфона, обрав потрібну папку з фото й простягнув його Ірині.
Вона дивилися на ті фото і не зрозуміла, в яку саме мить в неї почали тремтіти руки, а потім вона впустила телефон і стала сірою. Він бачив, що крик рветься з її перекрученого горем горла, але не бажав заглушати той вереск, бо вона мала на нього право.
І ось він залунав, той дикий, жахливий крик, який він вже чув взимку, коли телефонувала Марина. Вони сиділи в її апартаментах, і луна йшла над морем, але йому було байдуже, бо тепер у нього залишалося дев’ять з половиною днів, аби вона погодилася. Все інше не мало значення, адже кохати він її міг, проте бути з нею разом – ніколи.
Вона вчепилася в нього і кричала:
– Падлюка! Чому ти одразу мені не сказав? Тварина! Ненавиджу тебе!!! І всю вашу ту кляту Контору. Хай вона горить разом з вами усіма-а-а!!!
Він тримав її і мовчав.
А потім вона опустила голову, обм’якла, стихнув її крик і Ірина тихо-тихо сказала:
– Такі як ти, Принципе, згубили моє життя.
Він знову мовчав у відповідь, бо знав, що слова будуть зайві.
Вона підвелася й пішла до ванної, а за хвилин десять з’явилася в кімнаті. Він все ще сидів і дивився у відчинене вікно, де шелестіло легке й дивовижне море.
– Коли це сталося? – запитала вона.
– Ми отримали його голову 17 лютого. Тіла немає й досі.
– Де це сталося?
– Не знаю. Розслідування ведемо не ми.
– Ти ж наче пішов з Контори, чи не так, Іване Принципе? – зухвалість грала її голосом.
Він вкотре промовчав.
– І що ви хочете від мене? Зіграти на моєму коханні? Використати мене? Зробити гвинтиком якоїсь підлої гри?
Він підійшов до столику, вирвав листок паперу з блокнота, взяв ручку й написав, що мав сказати.
Вона вчитувалася в ті слова, заглиблювалася в їхній сенс, аж поки не крикнула гнівне «Ні!».
Він не став їй перечити. В нього ж залишалися ще ті дні, аби почути «Так!», за яким він сюди і приїхав.
Принцип підвівся на ноги, поцілував її в самісіньке тім’я і пішов геть, не знаючи, якою ж буде її остаточна відповідь. Він просто вірив, що вони правильно прорахували психологію такою людини, якою була Ірина Ясинська. З усіма її сильними сторонами й вадами, вона залишалася жінкою. Ображеною жінкою, у якої спочатку вкрали її кохання, а після вбили його. Такого вона, Ірина Максимівна Ясинська, не могла пробачити, адже була народжена, щоби мати честь, яка вимагала помсти.
Зрештою, вона почала розмовляти з Принципом за чотири дні. Увесь цей час Іван спостерігав за нею з іншої частини пляжу, або ж тераси, де вони снідали. Вона стала гуляти парком, виходити за територію «Розкоші диявола», засиджувалася у маленьких траторіях та ресторанчиках узбережжя. Навколо були люди, лунав сміх, а вона згадувала його карі очі, його дитячу посмішку, його палкі цілунки, і серце її вмить одзивалося болем.