Вона сіла на терасі ресторану і замовила коктейль, попросивши офіціанта додати більше рому. Алкоголь глушитиме біль, проте водночас посилюватиме спогади, і вона знову почне плакати. Ірина ненавиділа сльози, але й вони іноді котилися з її прекрасних очей, виводячи на люди усю кривду її життя.
– Йди сюди, – прошепотіла вона одними вустами Принципу, який сидів за три столики від неї та не спускав очей з її трагічного вигляду.
Іван підійшов.
– Сідай, – звеліла вона, і він сів, а вона закурила й випустила дим йому в обличчя.
«Ну що ж, Андрійчику. Ми дограємо цю гру. Замість тебе, в пам’ять про тебе, заради одного лиш тебе. Я обіцяю», – подумала вона і, врешті-решт, сказала Принципу:
– Будьмо щирі – я потрібна вам більше, ніж ви усі разом взяті мені. Тому розповідай усе, що знаєш і все, що бажаєш приховати. Ти маєш поводитися, наче на сповіді, Іване. Тим паче, що ти розбив моє серце, вкрав останню надію на жіноче щастя. Я ж таки повірила, що у нас щось може вийти…
Вона обірвала себе на цих словах, і він сказав:
– Я теж так думав, хоча й знав, що ні.
– Тобі не смердить те повітря, яким дихає ваша Контора?
– В країні йде війна.
– Не кажи мені про країну!
Він дивився на неї й щиро цідив зубами:
– Саме в ній і вся справа, дорогенька. Наша мета – світла й прозора. Ми прагнемо зберегти своє, а не намагаємося забрати чуже. Ми на своїй землі, Ірино і ти б, – він тикнув в неї вказівним пальцем, – мала б бути по іншу сторону барикад.
– Тоді ми ніколи не зустрілися б з тобою тут, у «Розкоші диявола», милий мій Сальвадоро де Хампія. Не будемо про це. Сьогодні я живу у Москві, подобається це тобі чи ні.
– Що саме ти хочеш знати? – запитав Принцип, розуміючи, що він має дати їй певну частку інформації. В інакшому випадку вона просто не піде на співпрацю.
– Все, – відповіла Ірина.
Він усміхнувся їй і сказав:
– Всього не знає ніхто. Я, тим паче.
– Тоді розпочни з початку, – сказала вона.
Принцип перевів погляд на море, закурив і собі сигарету, покликав офіціанта, замовив їм випити і почав годувати її порціями інформації, що не завжди була щирою й достовірною, але такою, яка могла бути схожою на правду. Вона курила, пила вино і слухала його оповідь. Ірина не перебивала, не ставила запитань, лишаючись зовнішнім спокоєм при внутрішньому розладі.
Час біг уперед. Тераса зробилася порожньою, а вони все сиділи й сиділи, і він оповідав їй про те, що вже декілька місяців носив у собі. Принцип і сам не помітив, як його понесло і він уже не міг зупинитися перед вродою цієї жінки, яка мала стати конем із Трої, таємною зброєю українців проти Кремля.
– Рішення про операцію «Ворог» було прийнято тієї ж ночі, як ми отримали голову Андрія. І ми почали готуватися…
Він говорив і говорив, розповідав їй про Харків та Ігоріна, спонсорів і Маріуполь, свій полон і повернення до Києва. Принцип хотів прокричати, що усе було зроблено правильно і вона мусила це зрозуміти, адже їй теж пропонувалося стати однією з тих, хто втомився виконувати накази й жити, спостерігаючи, як навколо гинуть люди.
Коли він закінчив, вона провела рукою по його волоссю, підвелася, поцілувала у щоку й сказала:
– Я йду спати. Завтра продовжимо нашу дружню бесіду.
– Як скажеш, – корився він її волі, і вона йшла геть, залишаючи його думати над своїм.
Над темним морем висів спокій, про який він почав забувати ще в перші роки служби. Роботи вистачало за усіх часів, усіх режимів й усіх керманичів. Система була незламною, навіть після революції, катаклізмів та незворотних змін.
– Спокій…тепер вже я не матиму тебе ніколи, аж поки не закінчиться ця клята війна, – казав він собі, а потім додав: – Та при моїй кваліфікації, за кожною старою війною завше починається нова, яка кликатиме свої солдатів, аби вони вбивали, гинули, калічились і помирали духовно, щоби назавжди поховати романтизм та ідеали.
Він замовив собі ще віскі, роздивився залу й помітив вродливу білявку, загорілу, статну, свіжу й молоду, яка наодинці пила просекко. Принцип різко підвівся, підійшов до музик, заграло танго, і він запросив її на танок.
Тієї ночі він кохався з Мелісою Орені, онукою італійських банкірів, котра обрала собі долю зірки фільмів для дорослих. Іван не знав, яким би вона могла стати банкіром, але з упевненістю міг сказати, що свій хліб на ниві порноіндустрії Меліса їла недарма. Вона була ще та дівчинка – якраз така, що трапляється в скрутну годину, аби на хвильку полегшити страждання і вгамувати жар, що біг від мозку всім тілом аж до самих пальців його молодих, чоловічих ніг. Він не знав, як саме сказати Ірині, чого вони від неї хочуть, адже оголосити, що їй відводиться роль головного агента у стані супротивника було б занадто жорстоко після новини про відрізану голову її коханого.