Що? Говорять, громадянська ініціатива. Територіальна громада, говорять. Говорять, не маємо права. Що? І я їм кажу, що маємо! Папери показував! Марлен Владленович, да вирішу, аякже. Все зроблю, не хвилюйтесь. Аякже.
Я поки що не знаю. Може, домовимось із ними, Марлен Владленович? Куди? На хуй? Зрозумів, Марлен Владленович! Да, все зрозуміло, не турбуйтесь! Вибачте, що стільки клопоту. Я все зроблю. Все зроблю! Так! І вас теж, Марлен Владленович, і вас теж!
Сивий вимкнув слухавку і передав її Ніколаічу блідими й знекровленими по цій розмові пальцями. Мовчки витяг із кишені плаща білосніжну хустинку, тремтячою рукою витер рясний хліборобський піт. Довго не потрапляв хустинкою назад до кишені, зрештою, впорався з цим.
Так само мовчки забрав у Ніколаіча свій кейс. Ніколаіч, відчуваючи найгірше, забився йому за спиною, мов пес перед чужими. Шура дивився на все це з малозрозумілою мені усмішкою.
— Ну, значить, так, — промовив сивий, звертаючись до Шури. Пальці, якими він обхопив ручку кейса, аж посиніли від напруги. — Я вас попереджав. Не кажіть, що я вас не попереджав. У вас часу — рівно двадцять чотири години.
Завтра ми все це зносимо. В разі опору діям працівників комунальних служб будете нести відповідальність.
Він знову видобув хустинку й різкими нервовими рухами почав витирати шию. Розвернувся й мовчки пішов до машини. Ніколаіч потупцяв слідом, проте, перш ніж застрибнути до свого джипа, на мить озирнувся й кинув на нас якийсь дивний, сповнений погрози погляд. Так ніби хотів щось сказати, проте не наважився. Або вирішив зачекати.
— Ну, що, — сказав Травмований, — ось де вони, справжні проблеми.
7
Він знав, що робить. Він усе вірно розрахував, знаючи, що друзі підтримають його в разі чого, прийдуть і допоможуть. Тому що бізнес — це бізнес, а кров, яку вони разом проливали в бійках, на вулицях і футбольних полях, вона скріплювала й пов'язувала, і тут уже про бізнес не йшлося. Голос крові куди потужніший за голос здорового глузду, так собі думав Травмований і не помилявся. Так воно й сталось наступного дня, коли вся їхня бригада, всі, кого я знав із дитинства, сповзлися із своїх нір, контор, крамниць та гуртових ринків, прийшли підтримати своїх, як у старі добрі часи. Але це все було наступного дня.
А тоді, щойно Ніколаіч із сивим від'їхали, ми з Шурою теж рушили до міста, а по дорозі я зіскочив і, звернувши за гуртожитки петеу, пройшов дворами, в яких стояло дзвінке жовтневе повітря, і вийшов на одну з тихих порожніх вуличок. А минувши її, зупинився перед кам'яною лікарняною огорожею. Тому що завжди потрібно повертатись, особливо якщо хтось чекає на твоє повернення, так я собі подумав і ступив на подвір'я. Корпуси були тихі, подвір'ям літала павутина. Хворі у вікнах схожі були на рибок в акваріумах.
Сестрички відразу розповіли про Ольгу. Говорили про неї з неприхованою образою в голосі, нарікали на її складний характер, на погані манери, на недисциплінованість. Проте не знаючи, ким я насправді доводжусь хворій, далі не розводились, лише зітхали, не чекаючи від мене розуміння.
Ольга була в палаті сама, мабуть, м'якосерді сестрички просто не наважились когось до неї підселити. Спала в своєму ліжку, безжурно всміхаючись уві сні. Була в потертих левісах і теплій бейсбольній куртці. Права холоша була до коліна розрізана, гіпс на стопі нагадував новий кросівок. Волосся її горіло під пообіднім сонцем, а шкіра розчинялась на білосніжних простирадлах, мов молоко на рисовому папері. На стільцях і на підлозі стояли квіти в наповнених водою слоїках. У квітах блукали оси й метелики, по-осінньому втомлені й неуважні. Я обережно сів скраю ліжка. Коло ліжка валялись апельсини, на підлозі лежали розгорнуті книги, телефон Ольга не випускала з рук навіть уві сні. За вікнами стояли яблуні, безнадійно обірвані хворими та сестричками, гілки сухо здригались під легким вітром. Раптом дрібне яблуко зірвалось із гілки й лунко ударилось об жерстяне підвіконня. Ольга розплющила очі.
— Герман? — запитала. — Ти що тут робиш?
— Провідати прийшов. Хто це тобі стільки квітів приніс?
— Ніхто, — відповіла вона, якусь мить подумала, потім вирішила, очевидно, не вигадувати. — Це я сестричок попросила принести. Хотіла, щоб ти подумав, ніби мені тут хтось квіти носить.