Сам пароплав давно потребував капітального ремонту й належав до найбільш старих суден товариства. Розрахований він був на перевезення ста пасажирів першого класу та близько півтисячі емігрантів. Сестри поселились у порожніх від товару трюмах, рідко підіймаючись нагору і майже не контактуючи з командою. Слід сказати, що матроси, котрі отримали за перевезення жінок доволі серйозну суму, все одно ставились до своїх пасажирок насторожено, коли б не сказати — вороже.
За словами молодшої з сестер Абрамз, Сари, подорож видалася складною та безкінечною. Пароплав важко перекочувався через зелену березневу Атлантику, глухо видзвонюючи напівпорожньою утробою. Від самого Нью-Йорка за ними летіли чайки, ніби відчуваючи легку здобич. Греки відстрілювали птахів із револьверів, і вони падали в холодну воду, тонучи у хвилях, моє білі троянди. Сестри перестрашено зачинялись у великих, як спортивні зали, трюмах, слухаючи постріли й пошепки виспівуючи свої спірічуелзи.
Першу зупинку пароплав зробив коло берегів Ньюфаундленда. Острів традиційно був схований туманами, і щойно опинившись посеред цього свіжого густого молока, команда зупинилась, не наважуючись рушити уперед, у збовтану туманну вологу, наповнену китами й крижаними горами. На ранок сестри вийшли на палубу і, побачивши льодяні брили, що обступали їх звідусюди, почали співати псалми. Матроси, котрі спершу розгубились, не знаючи, як реагувати на їхній спів, зрештою пристали до хору, стишено підспівуючи за жінками. Незабаром туман відтягло на захід, і «Месопотамія» благополучно пристала до берега.
За кілька днів пароплав рушив далі. Час для жінок спливав у постійних співах та розмовах. Сестри майже не мали з собою речей, окрім змінного одягу, збірників із нотами та літературою й двох брезентових торб з американськими доларами. Молодші Варвара та Марія розпитували Глорію про ті місця, куди їм випало мандрувати. Глорія відповідала, що сама знає не так багато, але чула, що життя в містах, куди вони прямують, сильно різниться від життя в Північно-Американських штатах. Місцеві жінки, за її словами, винятково добре співають, маючи при цьому абсолютний слух, а чоловіки зазвичай володіють музичними інструментами, і лише надмірна соціальна диференціація та жорстоке експлуатування більшості населення капіталістичним істеблішментом не дозволяють цим чоловікам та жінкам удосконалювати своє уміння задля примноження слави Господньої. Варвара і Марія тішились, очікуючи на прибуття та виступи в далеких країнах, натомість молодша з сестер Абрамз, Сара, погано переносила умови корабельного побуту, страждаючи від морської хвороби та цілковитого виснажливого безсоння.
Поночі вона блукала трюмами, заходячи до кімнат, про існування яких уже не пам 'ятала й команда, потайки пробиралась чорними залізними коридорами, прочиняла таємні двері, за якими ховався настояний корабельний морок. Знайшовши вантаж із фонографами, вона діставала ці дивні складні апарати, розставляла їх довкола себе й умикала всі відразу, ловлячи поміж нагромадження звуків та співів невловимий, мов протяг, ритм, який заколисував її на самому споді плавучого металевого серця. Вона діставала нові голки для фонографів, гострі й блискучі, проколювала ними шкіру на долонях, і малинова кров темно спалахувала в сяйві лампи, скрапуючи на долівку й притягуючи до себе беззахисних корабельних щурів.
Одної ночі, ходячи коридорами й засинаючи від цілодобового безсоння, Сара натрапила на ще один трюм, якого раніше не бачила. За дверима чутно було чийсь шепіт і стогін, котрі її спочатку налякали. Проте вона зібрала всю свою хоробрість і прочинила двері. Кімната, обшита чорним залізом, заповнена була вівцями — змученими й наляканими. Вони тиснулися одна до одної, не зрушуючи з місця, й протяжно голосили в чорну пітьму. Світло лампи ковзнуло по них, западаючи іскрами в глибоких овечих очах, і враз Сара побачила, що стоять вони по коліна в крові. Кров заливала підлогу, повільно, проте незворотно прибуваючи, вівці приречено дивились на жінку, навіть не намагаючись вирватись крізь прочинені двері. Вражена Сара опустилась поміж овець, обіймаючи їх і співаючи їм спірічуелзи. Там, поміж овець, її й знайшла Глорія, котра зранку виявила відсутність сестри й рушила на її пошуки. Сара ледь чутно виспівувала, і сльози щедро скочувались її обличчям. Накинувши сестрі на плечі теплий шотландський плед, Глорія відвела її назад і вклала в ліжко.