Частина друга
1
Пресвітер розглядав ранкове небо, коли вони з'явились за жовтими стеблами кукурудзи, що торохкотіли, як вішаки в порожній шафі. Якийсь час важко було зрозуміти, хто там вибирається з густих насаджень, лише коротко зблискувала чорна куртка, тріскуче згинались пагони, й пар від дихання підіймався вгору. Враз, ламаючи пісочного кольору листя та оббиваючи ранковий іній, вони вивалились на дорогу.
Було їх троє — двоє дорослих, третій підліток. Той, що попереду, мав на собі довгу, до колін, зимову тренувальну куртку Мілана. Чорно-червоні клубні кольори тьмяніли під щемким жовтневим сонцем. Був неголений і довговолосий, дивився допитливо, але розфокусовано. Взутий був в армійські кирзачі. За ним ішов другий, низький і череватий, одягнений у білий робітничий комбінезон, залитий жовтою олійною фарбою. Цей був сивий і коротко стрижений, на ногах мав китайські найки. Підліток виглядав найгірше. Був у підробних джинсах Дольче й Габана та чорній блискучій куртці, в кількох місцях пропаленій цигарками. На ногах мав черевики з квадратними носаками, на голові — навушники косе, здається, теж підроблені. Всі троє, не змовляючись, рушили в наш бік. Я кинув оком на пресвітера. На обличчі його проступила невпевненість, яку він намагався приховати. Тримався загалом добре. Я поліз по кишенях, але відразу ж згадав, що на мені чужий одяг.
Несподівано в правій кишені піджака намацав викрутку.
Кінчиками пальців відчув, що вона заточена. Господь дбає про мене, подумав і посміхнувся пресвітеру. Але той дивився стурбовано на невідомих. Було чого — високий тримав у руці мисливську рушницю, а череватий вміло розмахував якимось мачете, навіть не намагаючись його заховати. Лише підліток у руках нічого не мав, проте самі руки тримав у кишенях, і що там собі приховував, можна було лише здогадуватись. Відстань між нами скоротилась.
Несподівано високий звів курки, скинув рушницю й випалив у небо потужним залпом. Потім, розвівши руки, підійшов. Сонце, здіймаючись, спалахнуло в нього за плечима. Жовтень був сухий, ніби порох.
Зупинившись, він опустив руки і весело крикнув священику:
— Отче?!
Пресвітер напустив на обличчя поважності.
— Толік, — привітався високий і кинувся до священика з обіймами.
Пресвітер терпляче з ним потискався, після чого міланіст рушив з обіймами до мене.
— Толік, — так само коротко видушив він із себе, стискаючи мене в своїх дружніх обіймах.
— Герман, — відповів я, вивільняючись.
— Герман? — перепитав міланіст. — Юріка брат?
— Ну.
Чувак щасливо засміявся. Враз, згадавши про своїх попутників, узявся нас знайомити.
— Це Гоша, — показав він на череватого. — Він нас провів коротким шляхом. Ішли як плантатори, — показав Толік на мачете, — прорубували дорогу до вас. Да, а це — Сірьожа, Гошин син. Учиться в петеу, буде інженером. Мабуть.
Сірьожа, не скидаючи навушників, махнув нам рукою.
Гоша довго й сердечно струшував пресвітерові правицю.
— Ми спеціально пішли напряму, — пояснив Толік священику. — Щоби перехопити вас. Тут краще звернути, бо далі можна наткнутись на фермерів. А у нас із ними війна.
— За що війна? — запитав я.
— Ну як за що? — здивувався Толік. — За зони впливу.
Якщо чесно — ми на їхню територію заходимо. Треба ж нам десь товар ховати, — виправдовуючись, пояснив він. — Ось ми в їхніх полях усе й лишаємо. Капіталізм, одним словом. Там вони нас і чекають, — подивився Толік кудись убік.
Лише тут я помітив, що праве око в нього було скляне.
Можливо, тому погляд його видавався спочатку таким загадковим. Толік знову розсміявся, схоже, характер мав легкий та веселий і з приводу бойових дій не особливо журився.
— Ну що, — закосив до череватого, — віддзвонимось і поїхали.