Далі Лія Оппенгеймер розповідала, як її брат закінчив гімназію у Франкфурті, «де він був блискучим учнем, хоч і схильний до багатьох жартових пустощів». Після гімназії він пішов до університету в Бонні, «де він розвинув глибокий інтерес до політики». Джексон витлумачив це так, що він приєднався до Комуністичної партії приблизно в 1933 році, коли йому було 19 років. З того, що Джексон чув, Боннський університет був досить важким місцем того часу, не надто приділяючи увагу радикальній політиці, хоча й розвинувся дуже жорстокий випадок антисемітизму, що, можливо, пояснило, чому Курт Оппенгеймер хотів кинути все в 1936 році та попрямувати до Іспанії та лоялістської справи.
Старший Оппенгеймер, за словами його дочки, мав повну роботу, намагаючись переконати свого сина, що Іспанія — не така вже й хороша ідея. «Неможлива політична ситуація, яка склалася в нашій країні, була яскравим аргументом мого батька», — написала вона. «Курт погодився повернутися до Бонна, щоб продовжити навчання, принаймні поки батько вирішував свої ділові проблеми, що дедалі ускладнювалися, і які він вирішив наприкінці 1936 року». Джексона цікавило, чи вдалося королю блискавок отримати хорошу ціну за свій бізнес.
На початку 1937 року Курт Оппенгеймер востаннє покинув Бонн. Чи отримав він диплом, його сестра не сказала. Але саме тоді, як писала вона, «ми втрьох вирушили з Франкфурта глибокої ночі, майже непомітно, покинувши наших численних друзів, і вирушили до Швейцарії». Протягом наступних трьох років її брат ставав «все більш нещасним, неспокійним і навіть озлобленим, особливо в 1939 році, коли фон Ріббентроп підписав злий пакт з Росією. Незважаючи на те, що Курт зберігав свої люті ідеали, він дедалі більше критикував радянських лідерів, зберігаючи, звичайно, свою стійку опозицію до режиму Гітлера».
Джексон ставав нетерплячим як до яскравої прози Лії Оппенгеймер, так і до химерної політики її брата. Він швидко переглянув решту листа. Було небагато. Після початку війни в 1939 році її брат приєднався до організації, яка переправляла євреїв до Швейцарії. Він здійснив кілька поїздок назад до Німеччини, які його сестра описала як «сповнені небезпеки, хоча мій брат витримав ці небезпечні подорожі з холодною рішучістю та тихою хоробрістю».
Джексон зітхнув і читав далі. У 1940 році, незадовго до падіння Парижа, отець Оппенгеймер вирішив потрапити до Англії, поки це було добре. Між батьком і сином відбулася те, що Лія Оппенгеймер описала як «лаконічна суперечка», але яку Джексон витлумачив як перепалку. Батько з дочкою вирушили до Лондона, залишивши старшого брата — сумне розставання, писала Лія Оппенгеймер, де «сльози текли без сорому». І це було останнє, що вони чули від старшого брата, за винятком кількох листів, які, за її словами, були «зрозуміло, що вони були стриманими за змістом, але все ж сповнені впевненості». Після цього портрет її брата Лії раптово закінчився, за винятком половини сторінки з іменами друзів і знайомих Курта Оппенгеймера в Німеччині та їхніми останніми відомими адресами.
Джексон знову зітхнув, згорнув дві сторінки й поклав їх назад у конверт. Це було не дуже досьє. Швидше, це були романтичні уявлення молодшої сестри про її ідеалізованого брата. Джексон відчув, що з таким же успіхом вона могла б написати про Червону чорницю. Ну, можливо, вона була. Він тільки побажав, щоб у неї не був такий жалюгідний стиль.
Він допив свій напій, поклав конверт у кишеню й попрямував до ліфта. На п’ятому поверсі він знайшов кімнату 514, відкрив її ключем, увійшов, підійшов до дверей, що з’єднували дві кімнати, і спробував їх. Він був розблокований. Він її відкрив. Горів нічник, На великому двоспальному ліжку міцно спав гном. Поруч із гномом лежала брюнетка років тридцяти, яка була б досить вродливою, якщо не мати розмазаної помади. Вона також спала і хропіла, хоча не настільки, щоб скаржитися. Ні на карлику, ні на брюнетці, здавалося, не було одягу.
Джексон підійшов до ліжка й нахилився, поки його рот не опинився лише за кілька дюймів від лівого вуха гнома. Те, що вийшло з вуст Джексона, вийшло напівкриком, напівревом:
«Бейкер-Бейтс хоче повернути свої гроші!»
OceanofPDF.com
5
Гном, босий і розлючений, але одягнений у насичений зелений халат, увійшов до кімнати Джексона з блиском в очах і похмурим обличчям. «Ти, біса, мало не налякав Дороті до смерті», — різко сказав він.
«Бідна Дороті».
«Вам не потрібно було кричати мені на вухо. Це змусило її плакати. Я терпіти не можу, коли вони плачуть».