«Він прийшов», — сказав Рапке. «Сьогодні рано вранці, як ти сказав».
— Він називає себе Бодден, чи не так? — сказав полковник.
"Так. Так. Бодден. Отто Бодден».
«І ви найняли його, звичайно».
«Так, так, як ви наказали».
"Гарна робота. Рапке. Можливо, з нього навіть вийде грамотний друкар».
«Так, цього щиро бажаємо. Тепер я маю ще щось зробити?»
— Нічого, — сказав полковник. "Абсолютно нічого. Ви будете поводитися з ним так само, як і з будь-яким іншим тимчасовим працівником. Це зрозуміло?"
«Так, природно».
— І ще одне, Рапке.
"Так."
«Тримай язик на замку. Це теж зрозуміло?»
— Так, — сказав Рапке. «Найбільш чітко».
Після того, як Рапке поклав слухавку, полковник попросив сержанта Льюїса, щоб капітан Річардс увійшов. Через кілька хвилин увійшов Річардс, набрав собі люльку, і сів у крісло перед столом полковника. Полковник похмуро спостерігав, як Річардс виконує ритуал запалювання люльки. Полковник був не проти курити люльку. Сам курив, сигарети; фактично палили їх. Але вся ця робота з наповненням труби, утрамбуванням і запалюванням, а потім все це кудись вибити, це справді була кривава неприємність.
— Подзвонив Рапке, — сказав полковник Вітлок.
Капітан кивнув і продовжив запалювати люльку.
— Він навпроти, — сказав полковник.
Капітан знову кивнув. «Натрапив сьогодні близько сьомої ранку. У нього навіть стріляли. Або до нього. Там було троє рибалок. Вони це бачили».
«Рапке найняв його».
«Добре. Він називає себе Бодден?»
«Мм. Отто Бодден».
«Я дам знати Гамбургу».
«Так, зробіть це», — сказав полковник. — І ви повинні запитати їх, як довго нам доведеться стежити за цим хлопцем, перш ніж прибуде той їхній майор. Як його звуть?"
«Бейкер-Бейтс. Гілберт Бейкер-Бейтс».
«Він приїхав з Америки, чи не так?»
— З Мексики, сер.
— Те саме, — сказав полковник.
OceanofPDF.com
7
Якби карлик не напився у Французькому кварталі Нового Орлеана і не просидів там два дні, і якби він не наполягав на тому, щоб відвідати Монтічелло у Вірджинії, а пізніше наполіг, щоб Джексон організував йому екскурсію Університетом ім. Вірджинія, то вони могли б дістатися Вашингтона за тиждень замість одинадцяти днів, які їм знадобилися. Під час екскурсії по університету Джексону довелося слухати лекцію Плоскару про Томаса Джефферсона. Лекція тривала так довго, що їх затримали ще на один день і довелося провести ніч у Шарлоттсвіллі.
Вони прибули до Вашингтона ближче до полудня наступного дня й зуміли отримати два номери в «Вілларді». Розпакувавши та відправивши свій костюм на прасування, Джексон пішов коридором до кімнати Плоскару.
Гном впустив Джексона, повернувся до ліжка, підскочив на нього й сів, схрестивши ноги, розглядаючи свої чотири паспорти. Один був французом, другий швейцарцем, один канадцем і останнім німцем. Гном відкинув той і взяв той, виданий Канадою.
«Канадець?» – сказав Плоскару.
Джексон похитав головою й озирнувся в пошуках бурбону. Він знайшов його на комоді. «Що б канадець робив у Німеччині?» — сказав він, наливаючи собі напій.
Плоскару кивнув, поклав канадський паспорт і взяв швейцарський. «Швейцарський, я думаю. Швейцарець мав би бізнес у Німеччині. Швейцарець мав би справу будь-де».
Джексон підняв канадський паспорт, погортав його однією рукою та кинув назад на ліжко. «Якщо ці речі такі ідеальні, чому ти не використав одну з них, щоб поїхати зі мною до Мексики?»
Не відриваючись від швейцарського паспорта, Плоскару сказав: «Тоді я б зіткнувся з Бейкер-Бейтсом, чи не так?»
Джексон якусь мить дивився на нього, а потім усміхнувся. «Ви знали, що він там, чи не так?»
Гном лише знизав плечима, не підводячи голови.
«Боже, як ти брешеш, Нік».
"Не зовсім."
«Ви збрехали про Бейкера-Бейтса. Ви збрехали про те, що Оппенгеймер не говорить англійською. Ти збрехав про його дочку, про те, що вона дівчина.
"Вона є."
«Їй навіть тридцяти немає».
«У Німеччині жінка, яка не вийшла заміж до двадцяти п’яти років, вважається старою дівчиною. Eine alte Jungfer. Це закон, я думаю. Або був».
Джексон підійшов, став біля вікна й подивився на Чотирнадцяту вулицю на Національну будівлю преси. Чоловік прямо навпроти стояв біля вікна і чухав собі голову. Пальто чоловіка було зняте, краватка послаблена, а рукави сорочки закатані. Через мить чоловік перестав чухати голову, повернувся й сів за стіл. Джексону стало цікаво, чи він репортер.
Джексон відвернувся від вікна, знайшов стілець і сів на нього. «І ще є Курт Оппенгеймер, хлопчик-убивця. Ти теж збрехав про нього».