Дупа, яку того дня жував Нокер, не належала полковнику, але була майже такою ж хорошою, бо належала майору з Лаймі. До того ж майорові незручно було, що свідком був американський лейтенант — причому лейтенант-жид.
«Тепер дозвольте мені все з’ясувати, майоре», — сказав генерал Ґраббс, потираючи свою лисину — жест, який чомусь, на його думку, міг змусити його виглядати нешкідливо спантеличеним. «Ви були в барі в казино, випивали, займалися своїми справами, і підійшов цей хлопець, цей американський фахівець, який щойно отримав підвищення, сказав він, — за винятком того, що він не був американським фахівцем, він був отим лайном Оппенгеймером. , і ти хочеш сидіти там і казати мені, що ти справді купив цього хуесоса випити? »
Бейкер-Бейтс зітхнув. — Насправді, генерале, він купив мені один.
«Він купив вам один», — сказав генерал недовірливо.
«Скотч і содова».
Нокер Ґраббс кілька разів повільно кивнув. У нього був великий шмат голови, все ще невиразно красивий, з маленькими, дуже блідо-блакитними очима, які виглядали безглуздо, як деякі дуже блідо-блакитні очі. Його найкращими рисами були сильний ніс і підборіддя, які рятували його профіль від недостатнього чола та мокрого, слабкого рота. Від його волосся залишилася димчаста сивина.
Ґраббс перестав кивнути, але в голосі звучав подив. «І ось ви просто стояли, тягнучись пузом до бару з цим убивцею-фрицом, якого шукає половина армії, і ви з ним просто дурили одне одного: я правильно зрозумів, майоре?»
«Так, сер, я боюся, що ви знаєте».
«І ви не могли сказати з його акценту, що він не американець?»
«У нього не було німецького акценту».
«Зовсім жодного?»
— Нічого, що я міг виявити, генерале. Але він мав два американських акценти. Один був тим, що, я вважаю, можна назвати американським стандартом, а інший був техаським».
«Звідки, в біса, ти знаєш, як розмовляє техаець?»
«Ви з Техасу, генерале?»
«Амарилло».
— Насправді, сер, він говорив дуже так, як ви.
«Як я?»
"Так, сер."
«Ви не намагаєтеся бути милим, майоре?»
«Тільки точно, генерале».
«Мені не хотілося б думати, що ти намагаєшся бути милим. Я не знаю, містере, що вони роблять з майорами зі смішними маленькими вусиками, які стають симпатичними у вашій армії, але я знаю, що вони роблять з ними в моїй. І я тобі ще одну річ скажу, друже; Тобі до біса пощастило, що ти не під моїм командуванням».
«Так, сер, я думаю, що я. Пощастило, тобто, — сказав Бейкер-Бейтс і вирішив, що Нокер Граббс не зовсім справжній.
«Тож ви двоє, ви та цей убивця краутів, розлучилися як найкращі друзі, так? А потім ви сіли самі в клубі американських офіцерів і смачно поїли гарячою американською їжею, і, можливо, викурили пару американських сигарет, а потім, коли все було зроблено, ви забрели туди, щоб побачити лейтенанта Мейєра, можливо, через годину Пізніше, і саме тоді ти дізнався, що пиячив із вбивцею краутів, якого всі шукають. І саме тоді ви сказали тут лейтенантові, що, можливо, було б гарною ідеєю заблокувати комплекс через те, що цей божевільний вбивця краутів, з яким ви щойно випили по-дружньому, може все ще вбивати годину чи дві, тиняючись біля PX або Class Six Store, так? За винятком того, що він довго стрибав, і ми маємо всі ідеї про те, куди він стрибнув. Це факти, майоре? Я хочу бути добрим і бути впевненим, що правильно виклав факти для звіту, який я маю надіслати вашому командиру».
— Ваші факти, сер, по суті правильні.
«А як щодо вас, лейтенанте: ви думаєте, що я правильно зрозумів факти?»
— Так, сер, за винятком того, що ми маємо копії фотографії Оппенгеймера, і ми розповсюдимо їх по всій Зоні.
«Знаєте, як це називають у Техасі?»
«Ні, сер, я не хочу», — сказав лейтенант Мейєр, гадаючи, як довго цей дурень збирається продовжувати вичитувати Бейкера-Бейтса — який, за оцінкою лейтенанта Мейєра, хитро втягнувся в кілька власних лайків. , особливо про техаський акцент.
«Ну, я скажу тобі, як ми це називаємо в Техасі», — сказав Нокер Граббс. «Ми називаємо це замкнути сарай після того, як кінь пішов».
«Боже, сер, це яскраво», — сказав лейтенант Мейєр.
— В Англії так не кажуть, чи не так, майоре?
— Не так давно, генерале, — сказав Бейкер-Бейтс.
«Ну, я хочу сказати тобі одну останню річ, синку. Ви тут, тому що Берлін хоче, щоб ви були тут. Але ти ще раз облажався, і Берлін чи ні Берлін, я з’їм твою солодку дупу на недільний сніданок. Я чітко кажу?»
«Цілком зрозуміло, генерале», — сказав Бейкер-Бейтс. «Насправді, надзвичайно».
— Звільнено, — різко сказав генерал.
Бейкер-Бейтс і лейтенант Майєр підвелися.
— Не ви, лейтенанте, — сказав Нокер Ґраббс із злою посмішкою. «Чорт, я ще й половини не почав з тобою».