Поліція – це те, що придумала армія, коли раптом виявила, що має не більше ніж 150 000 військових, щоб підтримувати порядок у зоні окупації та водночас загрожувати росіянам. Те, чого йому не вистачало в кількості, він вирішив компенсувати видимістю.
Куртка Ейзенхауера була негайно знищена, через що військові були схожі на багатьох працівників заправки, якщо тільки вони не мали шести футів зросту та статури моделі. Піджак Айка замінили блузою з латунними ґудзиками, на лівому плечі якої була нашивка із золотим диском розміром 2½ дюйма, облямована синьою лінією. Коли вони не носили своїх яскравих підшоломників, члени поліції повинні були носити службові кашкети з козирком. На їхніх ногах були начищені десантні черевики, а останнім штрихом того, що хтось визнав класним, став ремінь Сема Брауна. На поясі висів автомат 45-го калібру.
Усе це було здебільшого для показухи, але оскільки німці нічим не захоплювалися так сильно, як привабливим солдатом, наповнений поліцейськими джипами, що мчали через село, міг зберегти американську присутність у пам’яті німців. Їх називали поліцейськими, бо хтось згадав, що саме так армія називала свої війська, коли окупувала Філіппіни після війни з Іспанією. Він також мав гарне напівполіцейське кільце.
Тіло мертвого Оскара Гервіната було винесено з кабінету лейтенанта Феллона до того моменту, коли капітан поліції привів Меєра та Бейкер-Бейтса. Лейтенант Феллон уже розповів свою історію декільком спецслужбам, які все ще тинялися, чекаючи, поки він переведе дух, щоб він міг розповісти її двічі, а можливо, й тричі. Вони неохоче погодилися дозволити Меєру та Бейкер-Бейтсу впоратися з Феллоном, але лише після того, як Мейєр назвав імена кількох генералів USFET, які, як він стверджував, чекали повного звіту протягом години.
Перше, що зробив Майєр, це показав Феллону фотографію Курта Оппенгеймера. Феллон уважно вивчив його, потім підвів очі й сказав: «Так, це той хлопець. Він німець, га?»
«Він німець», — сказав Майєр.
«Ну, він, безумовно, чудово розмовляє по-американськи».
— Розкажіть нам про це, лейтенанте, — сказав Бейкер-Бейтс. «Почніть з початку і розкажіть так, як пам’ятаєте».
Тож Феллон розповів це ще раз, і коли він дійшов до того моменту, коли Оппенгеймер представив свої «докази» у формі однієї зі сторінок, яку він вирвав із книги шантажиста Дамма, схожої на книгу, лейтенант Мейєр перебив.
«Це була лише сторінка?»
«Так, сторінка з двома фотографіями».
«Але про це також була інформація?»
«Звичайно, але я не міг прочитати, тому що це було німецькою мовою».
«Ця інформація. Це було надруковано чи написано?»
«Це було написано».
«Чорнилом?»
«Так, звичайно, чорнило».
«Гаразд, — сказав Меєр, — продовжуй».
Тож лейтенант Феллон продовжив, і коли він закінчив, лейтенант Мейєр знову повернув його до сторінки, вирваної з бухгалтерської книги Дамма. Справді, лейтенант Мейєр відкрив свій портфель і дістав саму книгу.
«Погляньте на це, лейтенанте, і подивіться, чи сторінка, яку ви бачили, схожа на сторінки цієї книги».
Лейтенант Феллон погортав бухгалтерську книгу. «Так, я б сказав, що так. Я б сказав, що це було точно так само, як вони, за винятком того, що той, який я бачив, був розірваний уздовж одного краю, ніби його вирвали».
«Давайте на мить повернемося до цієї сторінки», — сказав майор Бейкер-Бейтс. — Ви сказали, що на ньому дві фотографії?
«На одній була фотографія Візе, чи Гервіна, чи як там, до біса, його звали. Це виглядало так, ніби його взяли через вікно, коли він не дивився. Я маю на увазі те, що Візе не виглядав так, ніби він знав, що його фотографують».
«А інша фотографія?» – сказав Бейкер-Бейтс.
«Те саме, за винятком того, що це не виглядало так, ніби його взяли через вікно».
«Це був чоловік?»
«Так, чоловік».
«Ви можете описати його?»
«Чорт, я щойно глянув на це. Я б сказав, що це був хлопець років сорока чи сорока п’яти».
«Він був товстим, худим, чи носив окуляри, що?»
Лейтенант Феллон похитав головою. «Чесно кажучи, не пам’ятаю. Не думаю, що він носив окуляри, але я не можу присягтися».
«Ні, сподіватися було б занадто багато», — сказав Бейкер-Бейтс.
Лейтенант Майєр зітхнув. «Гаразд, давайте ще раз крок за кроком».
На обличчі Феллона з’явився вираз болю. «Ви маєте на увазі все?»
— Ні, саме тоді, коли він простягнув тобі аркуш паперу з фотографіями. Що він сказав?"
«Він просто змусив мене поглянути на це, і коли я сказав, що не можу читати німецькою, він сказав, що перекладач переведе його. Знаєш, Візе».
«Як довго ви переглядали сторінку?»