«Так, — сказав Джексон, — я думаю, що в Клівленді це часто говорять».
«Поляк сказав мені, що вони». Бодден опустив голову, аж підборіддя сперлося на грудях. Через мить він підняв його й подивився на Джексона. «Поляк. Він був дуже веселим хлопцем».
Його підборіддя знову опустилося до грудей, очі заплющилися, а через мить-другу він перестав дихати.
OceanofPDF.com
33
Лія Оппенгеймер все ще не хотіла вірити, що карлик, який стояв на стільці за кафедрою в конференц-залі готелю Godesberg, був Ніколае Плоскару. «Він самозванець», — сказала вона собі. Ніколае Плоскару не був карликом — він був високий, світлий і жорстоко красивий. Гном мав бути самозванцем.
Їй довелося змусити себе визнати той факт, що карлик був тим, ким він себе видавав. Звісно, це зробив голос — низький, майже музичний баритон із прихованою течією сексуального запрошення. Це був той самий голос, який вона багато разів чула по телефону. Помилки бути не могло. Це був голос Ніколає Плоскару.
«Я шкодую, мій любий, — сказав гном після того, як представився, — що все пішло не так, як ми планували».
Лія Оппенгеймер могла лише тупо кивнути й відповісти на одне запитання. «Де мій брат?»
«З містером Джексоном», — сказав карлик, усміхнувся й відвернувся, щоб серйозно кивнути Роберту Генрі Орру та лейтенанту Меєру.
У кімнаті було розставлено десять стільців у два ряди по п’ять у кожному. Орр і Мейєр сиділи разом, як і Лія Оппенгеймер і Єва Шель. Карлик за кафедрою посміхнувся й подивився на годинник.
«Ми почнемо, леді та джентльмени, щойно прибуде наш останній гість».
Останнім гостем був майор Бейкер-Бейтс, який увійшов до кімнати за дві хвилини пізніше. Він кисло кивнув на гнома, а потім помітив Єву Шеель, що сиділа поруч з Лією Оппенгеймер. Він уперше посміхнувся за цей день. «Ну що ж, Гілберте, — сказав він собі, — зрештою, ранок не буде марнотратним».
Бейкер-Бейтс сів на місце поруч з Євою Шель і мило їй усміхнувся. «Принтер йде?» він сказав.
«Вибачте», — сказала вона. «Я не розумію ваше запитання».
«Ви розумієте, — сказав Бейкер-Бейтс. «Коли ця шарада закінчиться, ми з вами поговоримо. Довгий».
Гном постукав на порядок склянкою з водою. «Я думаю, що ми залишимо це досить неофіційним, леді та панове. Ми тут, щоб виставити на аукціон досить цікавий предмет, з яким ви всі знайомі. Умови будуть готівкою, звичайно, в американських доларах або британських фунтах. Швейцарські франки також цілком прийнятні. Я можу додати, що предмет, який продається на аукціоні, у відмінному стані та буде доступний через годину після того, як буде зроблена остаточна ставка. Є запитання?»
Орр підняв руку. «Як ми можемо бути впевнені, що у вас є предмет, про який йде мова?»
«Віра, любий сер, віра. У будь-якій торгівлі обидві сторони повинні проявляти певну сумлінність. У мене є певні товари для продажу, які ви та інші бажаєте купити. Навряд чи я пішов би на такі складні домовленості, якби не мав наміру доставляти. Після доставки, якщо ви не зовсім задоволені, у вас є певні методи регресу, про які я б не згадував».
«Мені приємно, що ви про них знаєте», — сказав Орр.
«Цілком обізнаний».
Єва Шіл не слухала Орра та гнома. Натомість її розум шалено мчав, коли вона намагалася вирішити, що робити далі. Мабуть, щось трапилося з принтером, зрозуміла вона. Він міг навіть бути мертвим — убитим або гномом, або Джексоном. Тож від плану треба відмовитися. У її сумочці були 25 000 доларів Берліна. Британський майор якимось чином зв’язав її з друкарнею. Це означало, що він знав, ким і ким вона є — справді такою була. Якщо вона зробила ставку на товар, вони не дозволили їй покинути Бонн із собою, якщо її ставка була високою. Але все ж, якщо вона зробила ставку, і вона була високою, то це могло стати розмінною монетою в її розмові з британським майором. Їй знадобиться вся переговорна сила, яку вона зможе зібрати. Вона закусила нижню губу і вирішила зробити ставку.
«А тепер, леді та джентльмени, — казав гном, — я прийму першу ставку. Я чую п’ять тисяч доларів?»
Плоскару обвів поглядом кімнату. Ор кивнув.
Гном усміхнувся. «У нас є п'ять тисяч. Я чую шість?»
«Шість», — сказав Бейкер-Бейтс.
— Десять тисяч доларів, — сказав Ор.
«Джентльмен зі Сполучених Штатів пропонує десять тисяч доларів. Я чую одинадцять?»
— Одинадцять тисяч, — сказала Лія Оппенгеймер.
Карлик розуміючи усміхнувся. «Одинадцять тисяч із — скажімо так — майбутньої держави Ізраїль. Я чую дванадцять?»
— Дванадцять, — сказав Бейкер-Бейтс.
— Чотирнадцять, — швидко сказав Ор.