Грищі знали своє місце. Але Міхей був інший – підступний, при тому спритний, а до того вмів завоювати на свій бік спраглих слави товаришів, як, хоча би, Кирило.
Грегорій не сумнівався, що підлеглий Грища знайшов суку й цуценя Костенка за наказом командира, а можливо, й пощадив їх за його ж наказом. Саме через це позиція кардинально змінилася. Звичайно, отаман міг наказати зарізати жінку і дитинча, але розумів, що Міхей не допустить цього будь-якою ціною, навіть ціною пролиття крові власного племені. А потім було вже пізно. Зрештою, досвідчений ватажок зміг би скористатися цією ситуацією. Найбільше розлютило Грегорія те, що, з одного боку, він не зміг зрозуміти намірів свого молодого суперника, а з іншого — не зміг розпочати братовбивчу боротьбу прямо зараз, під час походу. Він також не зміг протистояти супернику. Це було б проти права. Якби він помер, у січі запанували б сум'яття й безлад, а владу перебрала б вічно погрузла у сварках рада, і не рада старійшин, а збори січі. До того, як бродіння було б взято під контроль і обрано нового отамана, могло статися якесь нещастя, як-от напад загону Сергія.
Якби Грегорій переміг, то слави з цього не було б ніякої, а старшини родів, безсумнівно, скористалися б нагодою, щоб показати, що літній ватажок не здатен керувати навіть однією ватагою, вступаючи в бійку з підлеглими, і тому він точно не буде в змозі впоратися з цілою січчю. Право у цьому відношенні було нещадним, і рада мала привілей звільнити січового отамана більшістю голосів, а не – як це було за звичайних обставин – одностайним рішенням. Боротьба за лідерство могла відбуватися лише в січі, за згодою ради і за суворо визначеними правилами. Міхей знав це не гірше за ватажка і робив усе для досягнення своєї мети. Що б це не означало. У всякому разі, Грегорію довелося терпіти присутність Маріки з дитиною, він змушений був затримати похід заради них, щоб Сергій наздогнав їх до того, як вони підійдуть до домівки і влаштують певну засідку в добре їм відомому терені. Якщо отаман хотів утриматися при владі та здобути більший вплив, то тепер він мав схопити Костенка живим, щоб, згідно з правом, повісити його на очах всієї січі, де майже всі мали родичів на Залізних Хуторах, спалених хорунжим.
– Вони вже недалеко», — повторив Міхей.
– Чув, — нетерпляче відповів Грегорій. - І що? Їх лише шість, принаймні так вістив Кара перед смертю.
– Шість, — погодився Міхей. – Але це, напевне, його найкращі люди.
– Боїшся? – крива, провокуюча посмішка з'явилася на обличчі басьора.
– Ми повинні підготуватися. – Грищий зберіг кам’яний спокій. – Вони неодмінно захочуть напасти на нас, коли ми зупинимось, за звичаєм людей, перед світанком, коли сон найглибший.
– Ти будеш розповідати мені всіляку нісенітницю і те, що я знаю так само добре, як і ти, чи хочеш давати поради?
Міхей скоса зиркнув на отамана. Якби старий міг, він тут же встромив би свій улюблений кинджал йому між ребра.
– Ні одне, ні друге. Але треба щось вирішувати. Костенко захоче повернути жінку з дитиною. Він, однак, не знає, що його самку осквернив Калмик. А якби навіть знав, все одно залишається дівчинка. Люди дуже прив’язуються до своїх цуценят, вони готові пожертвувати за них життям.
Грегорій знову кивнув. У Міхея був якийсь план і, скоріш за все, хотів поділитися ним з отаманом. Якщо буде добрим і успішним, то слава дістанеться і вождю, і його офіцеру, але командиру завжди дістається більше вершків. Але якщо не вдасться, то Грегорій відповідатиме, бо він є головою виправи. Так чи інакше, в будь-якій ситуації молодий Грищий з того скористається.
Отаман уважно слухав Міхея, а в його душі народжувалося мимовільне визнання. Хто знає, може саме цей вовк повинен перейняти у нього владу над січчю, незважаючи на все небажання, яке до нього відчував. Але, напевно, ще не зараз. Тому він мусив власноручно дещо змінити план Міхея.
□□□
Гетьман вдарив кулаком по столу так сильно, що наповнений до половини вином глек упав, заливаючи мапу карміновою хвилею. Хмельницький не звернув на це увагу, з його очей,здавалося, сипали іскри люті.