– Корчмар, меду! – гукнув Петро метушливого єврея. – Але швидко, бо ми не любимо чекати!
Потім одним рухом могутньої руки він зіштовхнув дрімаючих молодців з лави по інший бік столу.
– Додому йдіть спати або взагалі до свинарника! Пити не вмієте, яка від вас мені користь!
Ті насилу встали, не дуже розуміючи, за що їх женуть, але й не протестували, бо Мелех славився великою силою, але аж ніяк не терпінням.
Гринька сів біля бородатого, спітнілого, позіхаючого наче пес козака у волошковому мундирі з подертим рукавом блузи. Судячи з кольору, раніше він був вояком Єремії Вишневецького. Шпак не любив княжих людей. Вони були такими ж жорстокими, як і їхній покровитель, як на службі у князя, так і згодом, коли увійшли до лав війська Хмельницького. Сам Гринька не мав нічого проти жорстокості, але тільки якщо вона до чогось вела. Просте заподіяння болю слабким заради розваги не приносило йому радості.
– Давно я тебе не бачив, Гринька! – вигукнув Мелех. — До шинків не заглядаєш, в якійсь ямі засів, як той бовдур! Можна було б подумати, ти жалобу носиш!
– Жалобу як жалобу, – відповів Шпак. – Якби козак хотів оплакувати своїх полеглих товаришів, він би на те все життя втратив. Але не до товариства мені якось, це правда.
– Бо коли понурий черв’як роз’їдає людину зсередини, треба подолати себе, вийти до людей, злити зло, що зібралося в душі. Ніщо, так як мед, не може її очистити! Випий!
Петро підсунув до Шпака глечик з напоєм.
Гринька налив глиняний кухоль майже до країв і залпом випив вміст.
– Оце я це розумію! – радісно вигукнув Мелех. — Так і личить козакові! Випий ще, друже!
– За мить. – Шпак налив собі ще склянку, але цього разу зробив невеликий ковток. Він відчув, як солодке тепло розливається від живота по всьому тілу. – Приємно випити в хорошій компанії, але також приємно добре побалакати.
– Побалакати, а як же, – зрадів Петро, наче йому хтось подарував коня з упряжжю. — Я чув, що кажуть про вашого хорунжого. Це правда?
– Де там правда? – скрипнув зубами Гринька. – Нещастя переслідувало його, Вовкозаки викрали його жінку й дочку, вирізали все село, тож пішов він мстити.
– Інакше про це говорять, — сказав худий козак зі шрамом на половину обличчя, що сидів біля Мелеха. – Я чув, що він кинув людей з походу і поїхав невідомо куди, може, навіть з вовками об’єднався!
– Ти це сам чув чи просто гавкаєш? – грізно підвівся Шпак.
– Люди говорять, такі новини ходять із вуст в уста, — криво посміхнувся той, блиснувши нерівними зубами.
– У кого пика крива, той і сам криво говорить, – сказав Гринька, спираючись руками на стіл. – І такий стерегтися мусить, щоб хтось не поголив йому вуса шаблею і ще більше пику не спотворив.
Худий козак підскочив, поклавши руку на ефес шаблі.
– А ти йому брат чи сват, що за ним стоїш? - прогарчав він.
Корчма затихла, всі погляди були спрямовані на чоловіків, що стояли один навпроти одного, готові до бою.
– Сядь, Шпак, — тихо, але рішуче сказав Мелех. – Хмель заборонив двобої під страхом розстрілу. В усякому випадку, тут, у Чигирині, бо на Січі веселитися можна, як завжди.
– Можемо в степу зустрітися, — гаркнув худий козак.
– Можна, — погодився Петро. – Але ти повинен знати, Мадей, що цей тут унтер під хорунжим Костенком. Це Гринька Шпак.
– Шпак чи інший грак, мені все одно, якому птаху дзьоб підстригти. А що від того зрадника Костенка, то й краще...
Він не договорив, бо Гринька вже перестрибнув через лаву і стояв із вихопленою шаблею, готовий кинутися на супротивника. Раптом величезні руки Петра охопили його.
– Іди геть, дурню, — важко видихав Мелех до Мадея, ледве втримуючи Шпака на місці. – Я знаю його і знаю тебе! Не оглянешся, як він з тебе кишки випустить!
Козак зі шрамом оскалив зуби, не збираючись відступати, і Гринька сильним ривком вирвався з обіймів Петра.
– Як бажаєте, – Мелех відступив.
Мадей вихопив шаблю й раптово рубонув на відлив. Шпак легко уникнув удару, засміявся, потім раптово кинув шаблю і, перш ніж противник встиг завдати ще один удар, вдарив його ногою по руці, що тримала лезо, прямо в зап’ястя. Зброя підскочила разом з рукою, а Гринька вже стояв позаду худого козака, викручуючи йому руку.