– Немає живої води, — буркнула вона. — Нема й не буде!
– Але… – спробувала заперечити жінка.
– Іди до доньки, кажу! – нарешті вибухнула Параска. – Твоя турбота їй потрібна більше, ніж нам ваші лестощі. Ну, геть, поки я не втратила терпіння!
Жінка неохоче підвелася, низько вклонилася хорунжому і й почала задкувати до воріт, не спускаючи ворожки з очей. Кажуть, поки ти дивишся їй в очі, вона не може тобі наврочити, але якщо ти відвернешся від неї, коли вона сердиться, вона відразу вразить тебе чарами, мов блискавка, і не встигнеш, як у тебе волосся випадати почне або захворієш на якусь ганебну хворобу...
Параска дивилася, як вона йде, потім махнула рукою і відвернулася. Жінка миттєво скористалася нагодою і могутнім стрибком, напрочуд довгим для своєї мініатюрної статури та віку, прочинила ворота й утекла в зарослі.
– Дурна баба, — пробурмотіла ворожка. – Сама ж дівчину покривдила. Через неї все це сталося і мало не закінчилося трагедією.
– Через неї? – здивувався Сергій. – Мені здалося, що вона дуже любить свою дочку.
– Дурна та любов, яке спочатку штовхає власну дитину у калабаню, а потім намагається витягти її з пастки. І не знаю, що робить це більш дурнуватою.
– Скажіть, — попросив хорунжий. Він заглянув у кімнату через вікно.
Гальшка не спала. Мала лежала в колисці і намагалася дотягнутися рукою до клубка червоної вовни, що висів їй над обличчям. Час від часу їй вдавалося штовхнути спокусливу іграшку й задоволено воркувати.
– Тут нема що розповідати. – Жінка сіла на низьку лавку біля стіни. — Бачиш, соколе, дурна баба хотіла витратити свої гроші не на когось, не на працьовитого селянина, не на будь-якого парубка, а про дворянина мрію мала.
До садиби неподалік звідси їздив один пан. Він, звісно, їздив ще до того, як Хмель Україну підпалив, і панський маєток згорів, а слуги або приєдналися до повстання, або пішли під сокиру. Ласий був шматочок з того шляхтича, тож мати дівчини стала пропонувати її йому. Відправляла доньку до маєтку то з молоком, то з якоюсь випічкою, а то й з медом. А цей вельможа був не проти. Не думай, що він якийсь красень, великий воїн або навіть мисливець завзятий. Нічого подібного. Але у нього був герб. Незабаром він взяв ту дівчину і зіпсував її. А потім поїхав. Не знаю, чого чекала та дурна мати. Що він закохається в просту дівчину, яка ні читати, ні писати не вміє, яка навіть гобелен виткати не вміє? Ви такі, хлопи, як кошари якісь. Зробите своє, та шукай вітру в полі. Ну, соколе, не кривись, ти може й інший, але кому з твоїх товаришів до тієї, що підняла перед ним юпку?
Так ось. Тож вельможа зробив дівчині пузо та й поїхав. Коли повернувся, не побажав на неї і дивитися, а гайдукам наказав гнати від воріт і навіть на подвір’я не пускав. Її мати, недовго думаючи, наказала бідолашній дівчині плід вигнати. Я її прогнала на всі чотири сторони, але була в селі одна жінка, яка по шматочках діставала з утроби дівчини велику вже дитину. Навіть не питай, як вона це зробила.
Бабця на мить замовкла в роздумах, а Сергій відчув, як дрож пробіг по спині, коли він уявив, як витягують ненароджену дитину. Він убивав, кривдив, ґвалтував під час своїх походів; кров була для нього звичайною справою, як вода. Але щось подібне було немислиме, він не міг так вчинити з власною дитиною...
Власною — так, але… Він похитав головою, відганяючи спогади.
– Чесніше було б дати народитися немовляті й одразу втопити чи не перев’язати пуповину, – продовжувала бабця, – аніж учинити різню, від якої половина хати була в крові. Зразу викликали мене, я зробила, що могла, а дівчина дивилася більше на того шляхтича хлів, аніж на життя. Однак, нарешті одужала. Але люди не дали їй жити. Хлопці в селі радо проводили час з дівчиною, водили її на сіно, але їй і це було їй байдуже, бо вона зовсім зневірилася, хотіла все забути. Жінки ганялися за нею, як гончаки за зайцем, і ніхто не заступився за нещасну, навіть її коханці. А може, особливо чоловіки. Вони називали її повією, і так воно й залишилося. Ти ж знаєш, як воно в нашій Україні. Дівчата не жаліють хлопцям того, що у них під юпкою, особливо коли чоловікам треба йти на війну і невідомо, чи повернуться. Ніхто їх за це не звинувачує. І їй нічого б не було, якби вона не зв’язалася з паном і не захотіла поставити себе вище за інших.
Людей теж треба розуміти. Але нема нічого вічного, навіть нещастя. Старий селянин змилосердився над дівчиною і взяв її собі за дружину. Про дітей він не думав, бо мав своїх від двох попередніх жінок, може, навітьбув радий, що ця після того, що трапилось, є безплідною.
– Порядна людина, – зазначив Сергій.