Табір поринув у тишу. Перевертні не змінилися. Маріка здогадалася, що повня минула і її переслідувачі знову перетворилися на людей… Якщо їх взагалі можна так назвати. Сон не приходив. Марiка нагодувала Гальшку, поклала пiд руку, обняла. Вона почувала себе якось дивно, знаючи, що навколо неї спить добра сотня чоловіків, за винятком кількох пильних вартових. Протягом кількох днів вона звикла сприймати своїх переслідувачів більше як тварин, ніж як істот, подібних до себе.
У її голові дзвенів голос Грегорія, що питав про Сергія, а перед очима стояли жорстокі очі отамана. Сергій, Сергій, де ти? Чому ти пішов у світ, коли був найбільш потрібний? Хоча, може, так і краще, бо що ти зробиш проти сотні вовків? А так, як мінімум, зможеш помститися за своїх близьких.
Раптом на неї звалився болючий тягар. Все ж таки, мабуть, на мить вона задрімала, інакше відчула б рух. Не встигла вона скрикнути, як її голову обмотали ганчіркою, що смерділа собачиною, Гальшка вислизнула з її обіймів. Маріка спробувала дотягнутися до теплого згортка, але жорсткі руки відштовхнули її долоні. Спочатку неймовірна сила потягнула її по сухій траві, а потім підняла в повітря. Дівчина відчула біль у животі, коли на нього натиснуло щось кутасте.
Лише через мить вона зрозуміла, що нападник перекинув її через плече і що їй завдає болю широка пряжка ременя поясу, до якого кріпилася шабля. Чи може бути так, що хтось із перевертнів вирішив її позбутися? Невже він так сильно ненавидів її коханого?
Дорога тривала недовго, але Маріці вже не вистачало повітря і вона почала втрачати свідомість. До свідомості її повернув удар об землю, ганчірку було жорстоко здерто. У місячному світлі вона побачила обличчя свого переслідувача. Від страху дівчина застигла. Це був той напівкровний калмик або татарин, якого звали Кара. Ім’я йому підходило – він видавався чорнявим. Не просто чорним, а його зіниць виглядало пекло. Чорне, морозне пекло без сліду вогню.
– Вдалась мені, суко! - прогарчав він. – Скоро ти будеш вити від насолоди і болю, навіть не знаючи, що є чим!
Маріка почала руками та п’ятами рвати траву, намагаючись відповзти якомога далі. Кара коротко розсміявся.
– Візьму тебе собі, — хрипко оголосив він. – Зараз я буду володіти тобою як людською жінкою, а коли прийде повний місяць, я зроблю з тебе справжню вовчицю.
Дівчина не розуміла, про що говорить вовкозак, та і не хотіла розуміти, лише відчувала, що на неї чекає щось жахливе, набагато гірше того, що її ось-ось зґвалтує смердючий вояк.
– Ні, ні, — повторювала вона, все ще відповзаючи. Маріка знала, що це нічого не змінить, вона не зможе втекти чи вблагати насильника, але не могла просто застигнути на місці й чекати своєї долі.
Вона думала, що чоловік кинеться на неї, розірве її блузку, схопить її набухлі молоком груди, а потім спробує розчавити її губи в насильному поцілунку. Колись Василько, син коваля, намагався зловити її біля копиці сіна. Вона вирвалася, втекла додому, а потім Василька побив спочатку Вано, потім його рідний батько і, нарешті, Сергій. Тут же вона була віддана на поживу хтивості, і ніхто не міг її врятувати.
Однак Кара не мав наміру пробувати звичайні залицяння. Він кинувся до неї, підняв і повернув до себе спиною.
– На коліна! – наказав.
Маріка безсило борсалася в його хватці.
– На коліна! – повторив він, а потім вдарив її кулаком по шиї.
Світ закрутився, і мимоволі дівчина впала на коліна. Вона відчула, як Кара підняв їй спідницю, а потім… Тоді був жахливий біль, пекучий і тупий водночас. Вона знала, що вовкозак різко рухається всередині неї, але навіть не відчувала цього. Як він і казав, біль став її частиною, але Маріка також відчувала щось більше, якесь дивне, дике й чуже задоволення, нерозривно пов’язане зі стражданням. Вона голосно закричала, а ґвалтівник гортанно розсміявся.
– Ти в порядку, сучко? – його голос нагадував гарчання. — Я ж казав, що все буде добре!
Маріка хотіла відповісти, попросити його перестати, пожаліти її, але слова застрягли в її горлі, приглушені болем і насолодою. З горла Кари прозвучав вий кинутого у пекло.
– Досить! – пролунав різкий голос. — Кара, досить, або я тебе вб’ю!
Біль, змішаний з небажаним задоволенням, раптово закінчився. Маріка, вивільнившись з залізної хватки, важко впала на бік, підтягнула коліна, засунула руки між стегон і завмерла, не рухаючись. Голоси долинали до неї ніби з великої відстані.
– Що ти робиш, дурню? – Міхей тримав Калмика під прицілом.
– А яке тобі діло до цієї самки? – Кара, все ще розпалений хіттю, ладен був кинутися на суперника, незважаючи ні на що.
– Мені вона не потрібна. Але Грегорій дав їй час до ранку. Якби вона не сказала, де її хлоп, ти б, напевно, її дістав. Не міг витримати?