– Так, так. Кожен колись спіткнеться. Навіть такий молодець, як твій брат. Якби він пішов сам, я б, можливо, навіть не знав. Але він приєднався до козаків, які їхали тим шляхом. І тих козаків вирізали розбійники. Як Павлу вдалося вижити, я не знаю, і мені це байдуже. Достатньо сказати, що він сказав тим мерзенним розбійникам, що він брат Петра Мелеха. Він розраховував на їхню жадібність, що вони пошлють до тебе, щоб ти його викупив. Але отаман тих головорізів виявився мудрішим, ніж думав пан Павло. Він послав до мене спеціальну людину, щоб перевірити, чи не заплачу я більше, ніж ти. А до тебе, звичайно, ще одну, щоб знати, як торгуватися. Ось чому ти так швидко покинув своє лігво, паршивий ведмедю! Тільки я свого бандита наказав повісити. Вони тримають твого брата, ну і добре. Це не моя справа.
Він наблизився до в'язня, нахилився над ним і подивився йому в налякане око.
– Найголовніше, що вовкозакам він не донесе того, що ти йому наказав донести... Мовчи! — крикнув він, бачачи, що Петро збирається відповідати. – Не бажаю слухати брехню! Я пробачив вам, що ви найняли Гриньку Шпака, щоб той винюхував. Бідолаха нічого не сказав під час тортур, бо йому насправді не було чого сказати. Ви вдавали, що вас це не стосується, а я чекав, не знаючи, як вас спіймати. Зараз знаю. Річ не в тому, що ви дізналися, бо це не має значення, або з чим ти відправив свого брата, бо я без проблем здогадався. Річ у тім, від кого ти дізнався. Хто тобі повідомив, яку роль мали відігравати ченці? І на це питання ти мені відповіси, вельмишановний пане Мелех.
Петро стиснув кулаки, ніби хотів зірвати міцні мотузки.
– Подохнеш, Богдане», — прохрипів він. – Подохнеш швидше, ніж встигнеш витягнути з мене хоч слово!
– А це ми ще побачимо. – Хмельницький відчинив двері. – Горба! Нехай ніхто не сміє мене зараз турбувати! Дай слугам вихідний, нехай хлопці йдуть до шинку, а жінки на базар. І не приходь сюди без запрошення! А тим двом заплати, що вони заслуговують, згідно з їхніми заслугами та тим, про що ми раніше домовилися.
Він повернувся до полоненого, знову нахилився над ним.
– Подивимося, чи твій язик зав'язаний у знаменитий Гордіїв вузол, чи на простий бантичок, з яким може впоратися навіть дитина.
Він поклав кочергу у вогонь, а поруч поклав довгий ніж.
– Подивимося, — повторив він. – У нас є час. Якщо буде потрібно, то решта дня і вся ніч. І дерев'яні тріски, щоб загнати їх під нігті, знайдуться. І не думай, що я дам тобі померти раніше.
– Різник! - Мелех сплюнув криваву слину гетьману під ноги.
– Краще бути катом, ніж зрадником, пане Петре. Смерть чекає на тебе в будь-якому разі, ти можеш лише вибрати, чи помреш швидко, чи будеш помирати тижнями чи навіть місяцями в болях, вкритий виразками та гноєм. Я віддам тебе голодним собакам на потраву, щурів накажу до твоєї келії напустити. Ти дивитимешся, як вони їдять твоє тіло, як висмоктують останню твою кров. Але ти не помреш, перш ніж побачиш, як я мучу твого коханого брата!
– Ти ж вбив посланця розбійників. Ти так говорив!
– Я так казав? Можливо, я його й убив. А може, й ні. Це не твоя справа.
Якщо хочеш дивитися, як гине твій брат, я викуплю його будь-коли і приведу сюди. Або я викуплю його і звільню, якщо ти віддаси мені того, хто розповів тобі про ченців. Кого тобі вдалося купити?
Петро довго мовчав, перш ніж спитати:
– А звідки мені знати, що ти не брешеш? Що ти відпустиш Павла на волю?
– Мені це не потрібно. — Хмельницький вийняв кочергу з вогня і подивився на малиновий кінчик. — Скоро перестане бути таємницею, хто такі ченці і що вони мають робити, і тоді те, що він казав, втратить своє значення. Після того, що ми зробимо з Гилевською січчю, інші зграї вовкозаків або здадуться і дадуть переселити себе далеко звідси, або самі втечуть. Тоді я відпущу Павла. Якщо ти зараз мені все розповіси.
– Брешеш, як завжди, — відповів Петро, ігноруючи пильний погляд гетьмана. — Ти його вб'єш і так. Аби тільки він не помстився за мене.
– А звідки йому дізнатися, що я тебе вбив? Хто йому скаже? Ті двоє, що тебе привели? Вони вже мертві. Горба? Він найвірніший з моїх товаришів, але навіть він не знає, кого вони привели. Як думаєш, чому я наказав надіти тобі мішок на голову дорогою? Ти зник, братику. Тебе немає. Дике Поле — це смутний час, там повно розбійників, не такі герої, як ти, зникають безслідно. Але оскільки ти мені не віриш, то я присягнуся на образі Святої Пречистої.
– На образі Святої Пречистої та головою твого коханого Тимошки. Якщо обдуриш мене, нехай кара Божа впаде на нього.
Гетьман скривився, ніби відкусив свіжого хріну, але кивнув.
– Хай буде так, невіруючий, — глухо сказав він. – Присягнуся.