Колись Прогірій казав, що сили темряви мають найлегший доступ до людської душі вночі, одразу після півночі, коли сонце найдальше за обрієм, а його бадьорі промені губляться в глибинах порожнечі. І це мабуть так, бо хіба людям сняться мерзенні кошмари, коли вона дрімає вдень?
Це відчуття спілкування з чистим злом ставало дедалі важче переносити.
Незрозумілі слова, що несли загрозливе послання, були оглушливими, змушуючи серце зупинятися від жаху, дихання перехоплюватися та наповнювати голову брудною порожнечею. Мимоволі він дивився на дерев'яні вуста, намагався уникнути погляду барельєфа, впевнений, що якщо він хоч раз подивиться в сатанинські зіниці, то не зможе вирватися, вони захоплять його душу і не відпустять. І вони приваблювали, переконували його подолати страх, зустрітися з самим собою та виграти сутичку. Кожен правдивий козак вступає в боротьбу з загрозою, здавалося, говорили вони. Чого ж варта молодецька слава, якщо воїн навіть не може поглянути в очі небезпеці?
І вже-вже хоробрий хорунжий почав піднімати очі назустріч ворогові, як раптом смикнувся він назад, почувши плач дитини. Його дитини! Звідки тут взялася Гальшка? Невже сатана хоче купити його душу в обмін на малу? Так! Нехай забере грішника, а невинну, чисту дитину залишить у спокої! Сергій різко підняв голову, дивлячись прямо в очі дерев'яній масці. Спалах і біль у центрі черепа!
І власне тут сон скінчився. Але плач дитини продовжувався.
Козак зліз з ліжка. Параска хропіла на своїх нарах, у сором'язливому сяйві молодого місяця можна було побачити її зморшкувате обличчя з розтуленими губами.
Гальшка заходилася у плачу. Сергій стояв над колискою. Дівчинка на мить замовкла, подивилася на батька великими круглими очима, а потім знову почала кричати.
– Тихіше, маленбка, – сказав він, погладжуючи лівою рукою її заплакане личко. Він не міг підняти праву, ніби страшний сон повністю позбавив її сили. – Тобі теж наснився сон?
Його охопило погане передчуття. Він не міг назвати його. Страх, передчуття невідомого. Ніби щось погане могло статися будь-якої миті.
Дитина поволі заспокоїлася, плач перетворився на тихе схлипування, і нарешті зовсім припинився.
– Недобре, – раптом пролунав хрипкий голос цілительки
Сергій здригнувся, повернувся до старої жінки.
– Про що ти говориш, бабко?
– Недобре, – повторила та. – Мені наснився дуже поганий сон.
– Мені теж, – сказав він, дедалі більше хвилюючись. – І малій, як мені здається.
– Мені наснився диявол, – продовжила Параска. – Такий, від якого не сховаєшся навіть за вівтарем у церкві. Справжній диявол, який не боїться самого Бога.
Хорунжий відчув пронизливий холод.
– Це так, як і мені, — прошепотів він.
– Знаю, — спокійно відповіла цілителька.
– Як це? Бабусю, звідки ти знаєш? Це ж просто сон.
Та сіла на ліжко і глибоко вдихнула.
– Лише сон, і аж сон, синку. Такий чорт не сниться даремно. Він завжди щось погане віщує.
– Що?
– Не знаю, соколе. Якби я знала такі речі, то була б не звичайною цілителькою та сільською ворожкою, а придворною, можливо, у хана якогось чи султана. І я б точно була багатою... Ми мусимо чувати.
– Ти спи, — махнув рукою Сергій. — Я сьогодні вже ні на мить не засну.
– Ти не розумієш. — Бабця встала, підійшла до колиски і подивилася на Гальшку, яка знову спала. — Мусимо щоночі чувати. По черзі.
– Бабусю, буде краще, якщо я піду. Якщо щось погане трапиться, то це буде через мене.
– Не кажи дурниць, – дорікнула йому та. – Оскільки нам обом снилося одне й те саме, у нас одна доля, і краще прийняти її разом, ніж розділятися.
– Ти знаєш краще, – тихо сказав він.
– Знаю, соколе, знаю. Призначення йде до нас, і в нього справді диявольське обличчя… Помолимося зараз…
Вона почала бурмотіти "Отче наш", а потім "Спаси нас, Господи". Зняла зі стіни довгі чотки і почала пересувати намистинки. Через деякий час до молитви приєднався Сергій. Це не принесло полегшення, лише трохи заспокоїло його. Він не міг піддатися знайомим реченням.
– Зараз ми прочитаємо Ісусову молитву, – прошепотіла цілителька. – Ти вмієш так молитися?
Сергій похитав головою. Він виріс в уніатському селі, і бабуся підказала йому щось, про що він чув, але тільки від православних.
– Це просто, соколе. Роби те, що роблю я, повторюй за мною точно так, як я. Спочатку, вдихаючи повітря, промов "Господи Ісусе Христе, Сину Божий", потім задержи ім'я Спасителя біля серця, потім видихни, кажучи "помилуй мене, грішного".
На мить прапорщик задумався, чи не обернеться такий обряд з диханням проти нього, але швидко відкинув цю думку. Адже католик чи уніат міг одружитися з дівчиною з православної родини у звичайній православній церкві. Бог один для всіх, хоча люди, один одному, це заперечують.